Читати книгу - "Пор'ядна львівська пані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Хлопчина повів її в сусідню кімнату, через неї — у ще одну, а потім — ще в одну. У Пенелопи закрутилося в голові. У неї рябіло в очах від кольорів.
Вони опинилися в маленькій затишній кімнаті. На столі лежало полотно з початою вишивкою. Пенелопа сіла на ліжко.
Іванко-Степанко сів біля неї і почав повільно тягнути голку з ниткою, ретельно рахуючи ниточки на полотні.
— А що це буде? — спитала Пенелопа.
— Та так! Серветка! — сказав він. — На продаж.
Пенелопа подивилася на хлопчиська і погладила його по білобрисій голові. Він не поворухнувся.
— А ти хто: Іванко чи Степанко?
— Іванко. Хочете, вишию ваше ім'я? — несподівано спитав він.
— Хочу! — зраділа вона.
— А як ви сі пишете?
— Прошу?
— Як називаєтеся?
Пенелопа задумалася. Їй якось соромно було назвати своє дивне ім'я. Здавалося, хлопчик розчарується в ній.
— А як ти думаєш? — заінтригувала вона його.
Іванко задумався, подивився спідлоба на Пенелопу і сказав:
— Марічка! Так звали мою маму.
Вона промовчала.
— Вгадав?
— Як тобі сказати? В душі я й справді Марічка. А пишуся по-іншому.
— Як?
— Ти будеш сміятися.
— Не буду.
— Пенелопа.
Іванко ще раз уважно на неї подивився.
— А що це означає?
— Не знаю. Це грецьке ім'я. А точніше, давньогрецьке, — почала оповідь Пенелопа. — У давніх греків був такий міф. Жив собі цар Ітаки, звали його Одіссей. У нього була дружина Пенелопа. Він довго подорожував, а між тим воював, перемагав, потрапляв у полон або в тенета жінок-спокусниць, потім знову виривався на волю і плив додому. Однак кожного разу йому щось перешкоджало... А його дружина стояла на березі моря і чекала його...
Пенелопа відчула, що у неї злипаються повіки. Вона стрепенулася, щоб не заснути.
— ...Одіссей навіть потрапив у підземне царство, тобто, у пекло. Але він був дуже кмітливий, хитрий і винахідливий... Як Одіссей, — сказала Пенелопа, маючи на увазі свого коханця, і відразу схаменулася, що ляпнула не те: — Господи, що це я мелю!.. На чому я зупинилася?
— На пеклі, — допоміг їй Іванко.
— Так, на пеклі... — її язик заплітався. — На пеклі... І ось він пливе морем на своєму човні.
Пенелопа побачила човна, якого розгойдує середземноморська хвиля, а попереду, біля керма, стоїть оголений до пояса, з чорною волосянистою буквою «Т» на грудях і животі, зі смоляною бородою її Дмитро Іванович...
Вона розплющила очі. Іванка в кімнаті не було. Вона лежала на вишитій подушці, вкрита якоюсь кольоровою рядниною.
«Проґавила!» — злякалася вона, підхопилася з ліжка і побігла через вервечку кімнат до тієї, де сидів Одіссей за комп'ютером.
— Де Іванко? — перелякано спитала вона.
— Я тут, — відмовив хлопчисько за комп'ютером.
Пенелопа підозріло на нього подивилася.
— А Степанко?
Малий стенув плечима, а Одіссей розсіяно сказав, не відриваючи погляду від екрану:
— Він же був з тобою!
Пенелопа вибігла з кімнати. Вийшла в сіни, потім якимось темним переходом дісталася до кухні. Там варив грибову юшку Степанко. Вона завагалася: той чи не той?
— Що ти тут робиш? — спитала вона.
— Обід ладжу.
— А де ти був увесь цей час? — спитала Пенелопа.
— Тутка.
«Може, їх троє?» — завагалася Пенелопа і вирішила пошукати лазню: раптом там третій підглядає.
Однак їй не довелося цього робити, бо в кухню зайшов Місьо і, неначе присоромлено, подивився на хлопця. А, може, це їй тільки так здалося?
Тепер настала черга Одіссея і Пенелопи іти в лазничку. У Пенелопи не було ніякого настрою ні на лазничку, ні на любовні ігри. Їй хотілося тільки спати.
Що стосується Одіссея, то він перебував у принципово інакшому стані. Він тягнув її за собою за руку.
— Слухай, може, не треба? — засумнівалася Пенелопа. — Здається, на мене той малий напустив якісь чари.
— Тра, люба, тра, — пожартував у відповідь Одіссей.
Лазня була невеличка. У куточку стояла плита, в якій палали дрова, смачно пахнучи ялицею. На плиті — величезна балія з гарячою водою, від якої ішов гарячий дух. З іншого боку, попід стінкою — дерев'яна лавка. На ній у кутку — ще одна балія, тільки вже з крижаною водою. На стільчику пообіч — велика миска для змішування води і кухлик. У лазні було маленьке запотіле віконечко.
Пенелопі нічого не хотілося. Якби не її синє тіло, вона б взагалі відмовилася від цієї затії.
Одіссей роздягнув її і посадив на лавці в куток. Вона заплющила очі й задрімала. Крізь дрімоту відчула, як Одіссей намилює її голову шампунем. Було приємно, але очі розплющувати не хотілося. Він ніжно масував їй голову, і по тілу поширювалася приємна знемога. Потім став намилювати їй тіло. Тер її якоюсь не дуже жорсткою, проте й не дуже м'якою губкою, час від часу доторкаючись до тіла своїм збудженим грішним місцем. Пенелопі було приємно і водночас вона не мала сили на щось більше.
Одіссей відтер передню частину її тіла, і поставивши на ноги, повернув до себе задом. Тепер він ретельно тер спину. «Відтирає сліди свого злочину», — подумки усміхнулася Пенелопа, проте очей не розплющила.
Вимивши спину, він приступив до попи. Було приємно і лоскотно, особливо, коли залазив мильними пальцями між половинки. А він, немов зрозумівши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пор'ядна львівська пані», після закриття браузера.