Читати книгу - "Пор'ядна львівська пані"

Пенелопа щасливо усміхнулася.

— Еге. — сказала Кася Пенелопі за обідом. — Твій Одіссей переплюнув за оригінальністю навіть гуцульську народну забаву.

Пенелопа засяяла.

— Тобі випадково не закотилася ягідка, куди не треба? — поцікавилася Кася.

Пенелопа підскочила з місця.

— Та сиди, сиди... — заспокоїла її подруга. — Одіссей був дуже обережний!.. Та і ми з Місьом все припильнували!

Кася озирнулася, шукаючи очима Міся, а, побачивши його, гукнула:

— Місьо, а Місьо! Підемо в неділю до церкви разом? — і тихенько додала, тільки для Пенелопи: — Адже ми пор'ядні львівські пані!

Вони по-змовницьки переморгнулися.

У відповідь озвався Михайло:

— Мені перше сі висповідати тра!..

«Висповідатись?» — перезирнулися жінки.

— Може, й нам не завадило б? — засумнівалася Кася.

Пенелопі на думку спала та сама ідея, проте вона із сумнівом подивилася на своє чорне після чорниць тіло, яке холодний потічок навіть з милом не міг відмити, і розчаровано сказала:

— Як же я... в такому вигляді... піду до сповіді... і до церкви...

Кася не розгубилася.

— Місьо, а Місьо, а де тут поблизу можна попаритися? — гукнула вона до коханця.

— Я у ґражді лазничку маю! — повідомив він.

— Лазничка? — замислилася Кася. — А я все думаю: звідки він такий чистенький і пахне ялиновою смолою?

Гуцульська ґражда, де ґаздував Місьо з двома своїми меншими братами-близнюками, зачарувала гостей. Це був неначе хутір у горах, звідкіля до найближчого села кілька кілометрів. Ґражда була, немов дерев'яна фортеця. Їх зустріли два підлітки, такі ж ясноокі й мовчазні, як і Місьо. Звали їх Іванко і Степанко.

Троє братів хазяйнували тут самі. Їхня мама померла кілька років тому, а батько подався на заробітки в Португалію.

У хаті було так, неначе ґаздиня щойно вийшла з хати і от-от повернеться. Інтер'єр веселив око своєю палкою гуцульською кольористикою. Пахло чистотою. Не було тієї сільської затхлості, яка забиває дух при вході в хату. Видно, що хлопці хазяйнують не лише коло худоби, а й у хаті. На стінах висіли образи в рушниках, фотографії батьків і, здається, ще якихось предків. «Забутих предків», — подумала Пенелопа. Посередині хати стояв стіл, збитий з товстих дощок.

На ньому стояв дзбан з молоком, миска з кисляком, домашній хліб, ложки.

Снідали в повній тиші: молодші господарі ґражди поводилися, як поважні ґазди. У цій хаті неначе все перевернулося з ніг на голову: Іванко і Степанко були строгими дорослими, а решта — дітьми.

Після сніданку, поки Іванко чи Степанко (поки що їх не розрізняли) прибирав зі столу, Місьо пішов перевірити, як там лазня.

— Вже! — сказав він і почав чекати, хто піде першим.

Одіссей і Пенелопа перезирнулися. Вони хотіли б удвох і, бажано, без свідків. Кася, зрозумівши їхній натяк, визвалася наперед:

— Я іду! — і з острахом подивилася на білоголового чи то Іванка, а чи Степанка.

Той, згрібши рукою і зібравши у жменю крихти, що лишилися на столі, вийшов із кімнати.

— Місьо, а Місьо, ходімо разом! — попросила лагідно Кася.

— Не можу, — суворо відмовив Місьо. — Брати увидять!

Усіх глибоко вразила ця відповідь. Дійсно, причина була дуже серйозною. Раптом Одіссея осінила ідея:

— А електрика тут у вас є? — спитав він Міся.

— Певно, — з ноткою образи за свою ґражду сказав Місьо.

Одіссей почав шпортатися у своїй дорожній сумці і нарешті витягнув звідтіля свій леп-топ: маленький персональний комп'ютер.

— Беру малоліток на себе! — сказав він.

Кася зраділа, проте принципово не погодилася з Одіссеєвим визначенням:

— Це ще хто тут малолітній: вони чи ми? Треба розібратися.

У кімнату ввійшов Іванко чи Степанко і при його появі всі стали в позицію «струнко!».

Одіссей відкашлявся і почав налагоджувати психологічний контакт з неприступним малим гуцулом:

— Хочеш, я покажу тобі комп'ютерні ігри?

Хлопець пильно подивився на маленьку комп'ютерну торбинку і сказав:

— Погукаю Іванка.

«Ага, то це був Степанко», — зробили аналітичний висновок гості.

— Іваську-у-у! — покликав він і до кімнати увійшов його брат.

Степанко вказав головою на комп'ютера і в брата загорілися очі. Одіссей зрадів, що ідея спрацювала, і почав підключати комп'ютер у розетку. Іванко і Степанко стали за спиною, спостерігаючи за його рухами. Кася і Місьо потихеньку «змилися».

Пенелопа сіла на лавку і почала спостерігати за чоловіками.

— Ось бачите, ця кнопочка називається «мишка». Якщо її клацнути один раз, буде таке, а якщо двічі, то ви можете відкрити файл, тобто скриньку з інформацією. Та-ак, той файл, який нас цікавить, називається «геймс»...

Однак файл «геймс», судячи з усього, цікавив лиш одного — чи то Іванка, чи Степанка, бо інший — Степанко чи Іванко вже зібрався був піти геть. Пенелопа швидко зорієнтувалася і вхопила його за руку:

— Почекай, я хочу з тобою поговорити!

Іванко-Степанко з докором зайнятого чоловіка подивився на неї.

Пенелопа почала бігати очима по кімнаті в надії за щось зачепитися.

— А. а хто це вишивав? — спитала вона, показуючи на різноманіття рушників.

— Оце мама — рукою показав він. — А це — я.

— Ти сам вишиваєш?

Іванко-Степанко мовчки кивнув головою.

— Покажеш? — зі щирим інтересом спитала вона.