Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Такого жаху, що охопив її в тій могильній пітьмі, бідна жінка ніколи не відчувала в своєму житті. Навколо неї була не просто пітьма, а — АБСОЛЮТНА ПІТЬМА! Безвідносна, узята поза зв’язком, без порівняння з чим-небудь, безумовна, цілковита, повна, необмежена… (В науці абсолютна пітьма, це — абсолютно чорне тіло, таке тіло, яке при будь-якій температурі цілком поглинає проміння всіх довжин електромагнітних хвиль, себто таке, що поглинає світло. Вважається, що такого тіла в природі немає. Мається на увазі світ землі, світ неба, в глибинах Всесвіту воно вочевидь є).

Отож, абсолютна чорнота оточила мадам Жене з дитиною, притисненою до грудей, і навколишній світ та чорнота цілком поглинула. Це був врешті-решт, кінець світу — не інакше! Принаймні, він таким мав бути, подумала злякана жінка. Власне, та абсолютна пітьма, що була колись до виникнення світу білого і буде, якщо коли надійде йому край.

Як здалося переляканій жінці так тривало щось із чверть години. Не більше.

А потім пітьма зникла. Так же несподівано, як і з’явилася.

І тут виявилося, що чомусь вже настав вечір (хоч мав бути лише полудень), швидко сутеніло — у парку вже засвічувалися ліхтарі. Чомусь було холодно, хоч ще чверть години тому жінка ховалася від спеки в тіні дерева. Дув пронизливий вітер.

На бульварі ще прогулювалися люди, але дивно — чомусь всі тепло зодягнені, і коли вони встигли поперевдягатися, як усе тривало не більше чверті години? Мадам Жене відчула, що змерзла. Чи не стрімголов кинулась з парку до будинку своїх наймачів — добре, що він був неподалік. Батьки немовляти зустріли її переполошені й заплакані. І тут виявилося неймовірне. Просто незбагненне: мадам Жене з дитиною була відсутня аж… Аж три дні! Цілих— цілих три дні. Сімдесят дві години! Отакої! Час од часу не легше! Виявляється, всі ці три дні відсутності няньку з дитиною шукало чи не все місто. Шукала поліція, шукали численні добровольці. А парк оглянули чи не по дюйму, але ніяких слідів няньки з дитиною не знайшли. Батьки дитини не знали що й думати. І так тривало три дні. Цілих, цілих три дні! Сімдесят дві години, коли мадам Жене встигла побути в негаданій темноті не більше, як чверть години!

В жандармерії мадам Жене прискіпливо допитали: чим вона може пояснити свою триденну відсутність з чужою дитиною? Де вона була аж цілих— цілих три дні? Сімдесят дві години!

Мадам Жене якось оговтавшись, змогла членороздільно розповісти лише про СТРАШНУ ПІТЬМУ, що її і парк і вочевидь увесь білий світ негадано накрила. Але темрява тривала, на щастя, не більше чверті години — які три дні?

А виявилось, що таки три дні.

Гадали спеціалісти і так і сяк, але й досі вони нічого певного не можуть сказати про той випадок і хоч якось його пояснити. Ясно було — та й нині теж, — тільки одне: нянька з дитиною цілих три дні, що їй здалися чвертю години, була невідомо де. Виходить, що в абсолютній пітьмі, яка невідомо де взялася і яку ніхто крім неї не спостерігав… То виходить, абсолютна — чи яка там? — пітьма трималася в парку цілих три доби? У це ніхто не хотів вірити, але виходило, що так і було насправді.

Варто сказати, що таких випадків несподіваної появи абсолютної, непроникливої пітьми вже задокументовано кілька. Траплялися вони й до випадку з мадам Жене.

Так, наприклад, 7 березня 1911 року близько 16 годин містечко Луїсвілл (США, штат Кентуккі) теж «пірнуло» на дно абсолютно непроникливої пітьми, що протрималася там три години. Тоді в місті — в усьому місті з його інфраструктурою — не було жодної світлої цятки. Тисячі свідків описали це моторошне явище, гідне хіба що пера Данте, як він описував пекло. Жаль, що не можна було сфотографувати пітьму. І той факт теж досі лишився нерозгаданим.

Подібна пітьма якось накрила у 1904 році станцію метро в лондонському районі Уїмблдон, викликавши переполох не лише серед пасажирів, а й серед персоналу метрополітену.

Згодом на місці пригоди був проведений науковий експеримент. Але попри всі зусилля не вдалося змоделювати точно таку ж пітьму — учасники експерименту могли розпізнавати в мороці неясні силуети людей і предметів, бачили один одного — як і поїзд, що рухався в пітьмі. Тоді ж як та пітьма, що окутала Уїмблдон була АБСОЛЮТНИМ МОРОКОМ, у якому не видно було нічого. Жодного світлого промінчика, жодної іскорки чи неясного обрису — хоч в око стрель! Наче станцію з пасажирами залили чорною тушшю. Всі хто писав про це феноменальне, моторошне явище абсолютної пітьми, сходяться в одному:

«Відповіді на питання про природу цієї несподівано виниклої пітьми досі немає. Є такі, що стверджують. Думки різні: що це — справа рук сатани. Або навпаки — знак Божий. Існує і більш раціональна версія, але наука досі не в змозі пояснити цей загадковий феномен. Може бути, що ми маємо справу з порушенням цільності простору. Або з якоюсь взаємопроникливістю різних вимірів. А, може, цей феномен пов’язаний з коливанням електромагнітного поля Землі, коли видима частина спектра несподівано з якоїсь причини змінює частоту коливання і переходить в стан, який не в змозі зареєструвати людські органи почуттів. Хто знає?» — 3б. «100 великих таємниць».

Одне можна сказати (чи припустити з деякою часткою вірогідності): до появи Всесвіту була (але — де? Цього ніхто не знає) ось така абсолютна пітьма, коли не існувало жодного промінчика світла. Коли й самого світла ще не було в природі.

І такою вона буде, якщо у Всесвіті згаснуть всі сонця, зоряні сузір’я, галактики і взагалі, зникне випромінювання енергії. Ось тоді й з’явиться АБСОЛЮТНА ПІТЬМА. Чорне НІЩО. Це й буде