Читати книгу - "Новенька та інші історії"

Якийсь час вони сиділи мовчки.

— Хочеш? — нарешті порушив мовчанку хлопець, простягаючи їй пакетик з льодяниками, що витяг з кишені джинсів.

Ксеня байдуже стенула плечем і, не дивлячись на нього, витягла цукерку.

— А тебе як звати?

— Ксеня.

— А я — Славка. Знаєш, може, так воно насправді й є. Наша керівничка теж мене вважає важким.

— Справді? Слухай, може, ти втік з дому? Якийсь ти підозрілий… — пожвавішала Ксеня. Розмова ставала дедалі цікавішою.

— Та ні, я маму шукаю.

— Що? — Ксеня мало не вдавилася цукеркою. — Як це? А де ж твоя мама?

— Не знаю, десь в одному із тих будинків… Вона багато років тому виїхала за кордон, на заробітки, а тепер нібито повернулася. Хоч тато завжди вважав, що вона вже більше не вернеться. Але кілька днів тому хтось із його друзів сказав, що бачив маму в місті і навіть розмовляв з нею… Тато напідпитку мені зізнався — інакше, певно, б не сказав…

— То вона тебе покинула?

— І зовсім ні, — розсердився Славка, — просто в неї часто виникали непорозуміння з татом, в дорослих іноді так буває… Але вона завжди листи писала, надсилала пакунки і гроші… Обіцяла, що повернеться! Я думаю, все в нас буде добре і з татом в неї все налагодиться…

— Звісно, налагодиться! Мій тато якось цілий місяць жив у бабусі, коли посварився з мамою, — чомусь збрехала Ксеня, — але згодом все налагодилося… Але чому вона сама тебе не знайде, якщо повернулася?

— Напевно, через тата. Вона вважає, що він їй не пробачить. Принаймні, він це завжди повторював, але, думаю, насправді він би пробачив. Якось я бачив, як він переглядав її фотографії і витирав очі. Мама не раз писала, що повернеться, купить квартиру і буде зі мною. Напевно, вона чекає слушної нагоди, щоби прийти до нас. Тільки коли вона, та нагода, настане? А я чекати не хочу, я хочу, щоб усі ми жили разом, а не окремо. І думаю, мені вдасться їх умовити помиритися.

— Складна ситуація, — зітхнула Ксеня. — Але ти знаєш, де її шукати?

Славка кивнув.

— В одному з тих будинків. Тато назвав лише вулицю. Два я вже обійшов, з того боку, і поки що без результату.

— Лише вулиця… Не густо інформації, — зітхнула Ксеня й замислилася.

Мешканців свого будинку Ксеня знала. Тільки хто б міг виявитися Славчиною мамою? Всі живуть родинами… От тільки та гарна жінка, що мешкає поверхом вище, — сама… Вона зовсім недавно купила тут квартиру… А що, коли це вона — Славчина мама?

— Скажи, а твоя мама вродлива? — спитала вона раптом.

— Звісно, — зітхнув Славка, — інакше б тато в неї не закохався. Шкода, фотокартки не прихопив… Ти б побачила!

— Ксеню! — почула вона раптом голос тата, що саме вийшов з автівки й зауважив її. — Знову ключі забула?

— Знаєш, у моєму будинку якраз живе така жінка! На четвертому поверсі у тринадцятій квартирі! А я — нижче поверхом, у дванадцятій! Ти, в разі чого, заходь! Мені ж цікаво буде дізнатися… — швидко заговорила Ксеня й побігла за татом, що вже заходив у під’їзд.

Вона тільки-но взялася за домашні завдання, як у квартирі пролунав дзвінок.

— Схоже, це до тебе, — загадково повідомив тато, зазирнувши до неї в кімнату.

На порозі її чекав Славка.

— Ну що? В тринадцятій був? — нетерпляче спитала Ксеня.

Він похитав головою:

— Немає нікого вдома. Я б ще почекав, але обіцяв татові прийти швидше. Він в третю зміну.

Підіймаючись на поверх, на сходовій клітці спинилася баба Василина й кинула на них суворим поглядом.

— То сидів годинами на лавці невідомого чого, то тепер у під’їзді опинився. Вештаються тут всякі підозрілі типи. А потім — крадіжки, хуліганства… — пробурмотіла баба.

— І зовсім не підозрілі! Це — мій друг! А взагалі — то не ваша справа! — гукнула їй вслід Ксеня.

— Може, вам сумку допомогти нести? раптом спитав Славка.

— Іще чого! Отака вона, молодь. Хто ж то її виховує… — забідкалася баба Василина, підіймаючись далі.

— Послухай, — рішуче заговорила до Славки Ксеня, — ти, головне, не впадай у відчай. Ти її обов’язково знайдеш! Треба спробувати ще раз із тринадцятою квартирою. І потім — довкола ще стільки будинків! Хочеш, завтра після школи я тобі допоможу її шукати?

Славка всміхнувся й стенув плечем:

— Ну, якщо тобі не важко…

— Звісно, не важко! Це ж така важлива справа! — вигукнула Ксеня.

— Тоді до завтра? Я чекатиму на тебе на лавці.

Славка потис їй руку.

Опинившись знову в своїй кімнаті, Ксеня довго не могла зосередитись на домашньому завданні, придумуючи, яким же способом можна було б допомогти Славці. А що, як помістити оголошення з її фотокарткою в інтернеті або розклеїти на тролейбусних зупинках? А може, розповісти батькам — вони напевно щось порадять й допоможуть? Ну звісно, це на крайній випадок! І обов’язково треба завтра в школі розповісти Катьці! А раптом ця гарна жінка з тринадцятої квартири — Славчина мама?

Бажаючи пришвидшити завтрашній день, Ксеня швидше вклалася спати. Вже засинаючи, вона подумала про те, що зовсім несподівано її другом став отой насуплений хлопець, який не викликав жодної довіри і здавався підозрілим усім бабусям, а надто бабі Василию. «А друзям завжди легше вирішувати справи, — всміхнулася Ксеня. — Разом вони обов’язково знайдуть його маму!»

Цілісінький день періщив дощ. За такої погоди й мови не могло бути про якусь там прогулянку. Час від часу