Читати книгу - "Вибрані поезії"

Відкритий провулок поміж високих сірих стін. Щомиті — темний отвір дверей, труби під’їздів, пастки, що ведуть до людських катакомб. Нема тремтіння у під’їздах? Трохи лячно на білих сходах, що ведуть угору? Поквапно проходжу. Кожне око, яке мене бачить, помножує і розсіює мене. Ліс ніг, вихор кіл, що кружляють, хмара криків і шумів відділяють мою голову від тулуба, кисті від рук, серце від грудей, ноги від тіла, волю від її оброті. Вгорі блакитне небо заспокоює свою прозору воду; золоті міста плавають у нім. Майдан узимку
Оголені дерева оббігають прямокутник майдану. В їхніх епілептичних кістяках перевернутих парасольок усідаються, щільною зграєю, жовті блискітки світла. Негостинні лави, вологі, зіштовхують зі своїх країв сонних емігрантів. Слухаючи легкі міські суперечки, достойник, незрушний на своїм п’єдесталі, мерзне у своїй бронзі. Ліси міста
У напівколі відкривається ліс будинків; одні поряд з іншими, одні поза іншими, одні понад іншими, одні перед іншими, усі далеко від усіх. Сірі громаддя, що подорожують, допоки руки висушать їх у холоднім повітрі півдня. Сірі громаддя, що множаться, доки подув печі з півночі не послабить їхніх з’єднань. Завжди утворюючи знак хреста. Множачись кутами. З однаковими вікнами лялькової крамниці. Однаковими плескатими червонастими дахами. Однаковими сірими вежами. Однаковими знебарвленими фасадами. Однаковими темними ґратками. Однаковими червоними поштовими скриньками. Однаковим жовтим світлом. Попід стелями інший ліс, ліс людський, мусить рухатися, але не прямолінійно. Дивні тулуби, у яскравих плащах, збуджуються, поза сумнівом, урухомлені вітром, який не свистить. Але я не сприймаю їхньої поведінки, не чую їхніх слів, не бачу зблиску їхніх очей. Адже вельми широкі стіни, вельми товсті стелі. Люди в місті
Палають ліси обрію; оминаючи вогнища, кружляють, прудкі, блакитні лані сутінків. Золоті козлята переміщуються до склепіння і влягаються на блакитні мохи. Здіймається вниз, величезна, цементна троянда, місто, нерухоме у своїм стовбурі темних льохів. Розкривають — бані, вежі — свої чорні маточки в