Читати книгу - "Пам’ять крові"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– До ночі мав би добратись. Зараз розкажу, як то простіше. Полями…
Підбадьорений Ларковими окриками, буланий швидко потягнув воза, і за хутором пішов учвал.
Весь час, доки польовими дорогами, оминаючи села, Ларко добирався на хутір Гмитра Комизи, він думав про Анну. Йому пригадалось, як майже два роки тому вони ввечері приїхали з батьком із Володимира у Федорівку і ночували в Туруків. Як допізна стояли з Анною за клунею і ніяк не могли наговоритись. Як цілувались до безтями…
А потім був той страшний ранок – з густим туманом і звуками канонади з боку кордону. Вони з Анною вибігли на подвір’я майже одночасно, і, задерши догори голови, тривожно дослухались до ніколи до того не чутого гуркоту, який долинав з неба.
– Літаки, – першою здогадалась Анна, мерзлякувато кутаючись у накинуту на плечі кофтину, хоча червневий ранок був теплим. – То війна, Ларцю…
Потім з’явився батько Анни, який кудись ходив спозаранку, і скрушно підтвердив: війна.
У Віктора Ткачука все валилося з рук, поки вони запрягали коней і лаштувались їхати додому. У Ларка теж, бо він більше озирався, чекаючи, коли з хати вийде Анна, ніж допомагав. Вона вийшла разом з батьками, та, не соромлячись їх, підійшла до нього майже впритул і взяла за руки.
– Ми тепер, певно, рідко будемо бачитись, – мовила вона спокійно, ніби нічого й не сталось. – Але коли побачимось, то я вже буду знати, що нам робити.
Ларко нічого не зрозумів. Про що це вона, про яку ще роботу? Від думки, що він знову не зможе бути поряд з Анною, його охоплював розпач.
– Пам’ятаєш, що я тобі говорила про Тараса, про моїх друзів патріотів? Ми не будемо сидіти без діла. Я дам тобі знати, коли прийде час…
Вона поцілувала Ларка в щоку і побігла в хату.
Уже майже зовсім стемніло, коли Ларко, оминувши Свічин, під’їхав до Комизиного хутора. У хаті було темно, біля клуні, брязкаючи ланцюгом, загавкав пес. Ларко прив’язав ліци до дерева, яке росло біля обійстя, і поволі рушив до ґанку. Серце стукотіло так, що, здавалось, ось-ось вирветься з грудей. Чи ж справді Анна тут?
У вікні зблиснуло світло – хтось запалив лампу чи свічку. Ларко підступив до дверей і постукав. Ніхто не відізвався. Пес лютував біля клуні і аж хрипів, стримуваний ланцюгом.
– Відчиніть, свої, – ще раз постукав у двері Ларко.
За дверима щось зашурхотіло і затихло.
– Від сотника Смерча я, – здогадався сказати Ларко. – Зараз від Романа Ковальчука їду.
Двері напіввідчинились, і на порозі постала велика ведмедькувата постать.
– Заходь, якщо так, – пролунав грубий чоловічий голос. – Піший прибув чи кінно?
– Возом приїхав, – відгукнувся Ларко, все ще стоячи надворі. – Коня он до дерева прив’язав.
Він кивнув убік коня і зробив крок до дверей. Постать відступила углиб сіней. Двері зі скрипом відчинились навстежень.
– Пішли в хату, – мовив невидимий досі господар. – Коня я потім сам у клуню заведу, бо Лютий тебе не допустить.
Він відчинив ще одні двері, за якими блимало тьмяне світло. Ларко зайшов до хати і, знявши шапку, перехрестився.
У невеликій кімнаті, у якій на столі горіла свічка, нікого не було.
– А де… – почав було Ларко, та господар, обличчя якого він так і не бачив, перебив його.
– Мої вже сплять. А дівчину я сховав, бо дідько його знав, кого на ніч принесло…
Він знову вийшов у сіни, і, підвівши догори голову, мовив своїм грубим голосом:
– Злазь, дівко, то до тебе прибули гості.
Ларко рвонуся до сіней і завмер на порозі. Через відчинені двері світло від свічки ледь вимальовувало тендітну постать, яка злазила по драбині з горища. Анна!
Він підскочив і взяв дівчину за лікоть, допомагаючи їй стати на долівку.
– Ганнусю, – заледве вимовив від хвилювання Ларко, – Ганнусю…
– Піду-но я заведу коня, – буркнув господар, відчиняючи вхідні двері і тут-таки причиняючи їх за собою.
У сінях стало майже зовсім темно. Гарячий подих залоскотав Ларкову щоку, затим губи.
– Ти знайшов мене, Ларцю, – прошепотіла Анна, гамуючи плач. – Я молила Бога, щоб за мною приїхав ти, а не хтось інший…
Вона міцно пригорнулась до Ларка, ніби намагаючись
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам’ять крові», після закриття браузера.