Читати книгу - "Антхіл"

— Ходімо танцювати, не треба нікого ображати!

Потім звернулася до Богдана:

— А ти не міг би запросити на танок котрусь дівчину? У нас кавалерів не вистачає.

Богдан відповів напівжартівливо-напівсерйозно:

— Що? Іншу, крім нареченої? Та нізащо!

Мар’яна затулила йому рота долонею:

— Тихіше! Ну будь ласка! Заради мене, заради нас. Хай сьогодні всі будуть щасливі.

Богдан втягнув в груди якнайбільше повітря і відказав:

— Тільки заради нареченої!

І залишок вечора він сумлінно грав роль галантного кавалера. Хоча очами невідривно слідкував за Мар’яною, де б вона не кружляла разом зі своїм обранцем.

І який же це був щасливий рік! Той, останній рік перед війною. Життя було сите, спокійне. Їжі було досхочу. Додавалась численна молодь. Мій народ почав будувати величезні помешкання, аби всім вистачило місця.

Тварин в Зоні не було. А от птахи повернулися. Ворони налаштували гніздечок на поламаних деревах, тож вони невисоко опинилися від землі. Але то байдуже. Бо стерегтися не було кого.

Люди, ті, що наробили лиха та повбивали тварин, не поверталися. А поодинокі особини, що траплялися Зоною, смертельних думок не випромінювали.

Один з них, на людську міру молодий хлопець, часто приходив на галявину з воронячими гніздами. А до одного, що було навіть не на дереві, на розлогому кущі, любив зазирати всередину. Але робив це дуже обережно. І тільки тоді, коли батьків-воронів не було поблизу.

В мене після вибуху з’явилося чи то перевага, чи вада: Я став знаттєлюбний. І тому весь свій вільний час вештався Зоною, відкриваючи для себе нові й нові місцини. Згодом Я в ті віддалені куточки направляв своїх будівельників, і наше місто розросталося. Отож мої прогулянки були не такі вже й нікчемні.

То Я трохи перед собою ж хитрую. Бо збудником моїх мандрівок була все ж таки не доцільність, а тяжіння до мандрівок, до нових знань, до нових вражень.

Отак в своїх мандрах Я понаходив купу безглуздих і даремних, як на мій погляд, людських споруд.

Оце, наприклад, підземний бункер у лісі. Напевно військовий. Або секретний. Або те й друге разом. Чималенький бункер. А стояв в глухому лісі. І ходу до нього не було. Аби добутися від найближчої дороги — пішки чимчикуй кілометрів зо два.

Тепер, звісно ж, кругом ліс. Але він був в лісі й до вибуху. І не руйнується, сумлінно склепаний. Тільки ж для кого він тепер принагідний? Хіба чорним сталкерам, що тут, подалі від зайвих очей, випалювали обплетення з мідних дротів. Через те всередині радіація чималенька. Та вже відколи тих шукачів і не видно. Все, що можна було винести з Зони, давно повиносили. То ж тепер бункер пустує. А там чималенька площа. І два поверхи. Вихід є назовні кудись аж за Зону. А з поверхні нічогісінько не видно. Любили вони військові об’єкти втаємничувати.

Або ця їхня величезна антена. Вони її називають ДУГА [12]. Намостили залізних трубок мало не на двісті метрів вгору й бозна скільки в довжину. Чим вони там її тільки пофарбували? Майже сто років, а стоїть як новенька! Навіть якщо застосували старий армійський спосіб фарбувати по п’ятдесят разів, і то б той шар фарби вже давно почав би лущитися. А тут, бачиш, тримається. Щось вони ще хотіли від цієї антени, не тільки виявляти ворожі ракети. В тій купі знань, що Я отримав від людства, натяками згадується, що вони хотіли зомбувати людей тією антеною. І своїх, і чужих.

Вона, ще як була робоча, видавала звук, схожий на стукіт дятла по дереву. Тук, тук-тук, тук-тук-тук. Як азбука Морзе. Тому назву отримала: «Російський Дятел». Та й саму атомну, щось у мене в думках мерехтить, збудували не стільки для мирного споживання, а аби нагодувати того «Дятла».

Згоден повірити, що він діяв на мозок, як витончені китайські тортури, крапля по краплі. Звірина від того звуку шаленіла, тікала з Зони. А людям куди тікати? Вони ж прикуті умовностями до свого житла як цепом. І невтямки, що на них ставлять досліди.

Як на людину почне впливати отой звук, він і не здогадається, що то від нього виходило почуття паніки і страху. Було таке. Не в Зоні — в Англії [13]. В звичайному театрі. Захотіли автори підсилити драматизм п’єси. Застосували величезну органну трубу, що видавала нечутні людському вуху хвилі звуку. А публіку охопив жах, почалася паніка, виставу довелося припинити.

Західні спецслужби завзято вивчали можливі ефекти дії того «Російського дятла». Від зміни погоди і до руйнівного впливу на свідомість людей. І не вважайте, що це маячня, тому що вже багато років велися дослідження всіляких впливів потужних електромагнітних випромінювань. От, наприклад, ще на початку століття досліди вченого Тесли [14] з бездротової передачі електричної енергії призвели до порушення енергопостачання й сотень лісових пожеж, через що вибухнули грози. Як воно відбувається? А електромагнітні сигнали певних частот складаються з хвиль, що випромінює розплавлене ядро Землі. І можуть призводити до землетрусів або ж атмосферних бур.

І в природі таки випадки траплялись. Наприклад, якщо в океані корабель підпадав під вплив низьких звуків, що розповсюджувалися