Читати книгу - "Антхіл"

Екскаватори монтували вже тут, на місті. Бо вони були завеликі. Водночас прокладали залізничну гілку, аби забруднений ґрунт переправляти до плазмової печі, яку було споруджено на краю Зони.

Місцина стала схожа на людський мурашник, тільки що мурахи були розміром з людей.

Але якби піднятися на повітряній кулі вгору на кілька кілометрів — ілюзія була б повна.

У кожної закоханої пари свій Рубікон, перетнувши який, вони вже остаточно вирішують не розлучатися все життя.

Це не обов’язково має бути карколомна пригода, в якій обранець дівчини виступає як супер-герой, рятує свою кохану від бандитів або навипередки з поліцією знаходить її після викрадення, прикуту в напівпідвалі до труби і заледве живу. Епізод має закінчитися затяжним поцілунком рятівника й врятованої. Вона, звісно, в коктейльній сукні, що десь намокла і щільно облягає фігуру. Він — в відпрасованій сорочці, хоча за сценарієм він перед тим лазив по технічних поверхах та каналізаційних колекторах. А під заключні титри на якусь мить промайнуть кадри весільної церемонії головних героїв.

Залишимо такі сценарії на відкуп голлівудським сценаристам. В житті все буває більш буденно, але призводить до таких же наслідків.

Мар’яна, попри щотижневі побачення, попри знайомство з батьками Гектора, мову про весілля не вела. Гектор теж. Але ритуал приїздити кожного вихідного до Жовкви виконував неухильно.

Якось напередодні відвідин Гектор потрапив в лікарню з нагноєнням ясен. Він, як і більшість юнаків, що, можливо, не розгубилися б за зустрічі з ведмедем, панічно боявся зайвий раз звернутись до стоматолога. Отак він і опинився в лікарняній палаті з розпухлою після видалення зубу щокою якогось бузкового кольору, з острахом перед наступною операцією та геть забувши подзвонити Мар’яні.

Коли вона сама з’явилася на порозі палати, на неї озирнулися всі, крім Гектора. Запала тиша. Саме тиша змусила озирнутися й Гектора. Озирнутися й зніяковіти. Тепер, з роздутим обличчям, перебинтований, він виглядав жахливо.

Мар’яна пройшла через всю палату до Гектора, простягнула йому чималеньку порцію морозива. Наказала: «Їж». А сама в цей час дістала зі споду своєї сумки скляний флакон.

Коли Гектор радше через необхідність, ніж через бажання виїв морозиво, Мар’яна вилила вміст флакону в склянку та наказала ще раз: «Пий!».

Гектор не опирався. Слухняно підкорився. Як і тоді, в Оселі.

За весь час зустрічі майже не балакали. Гектору було боляче навіть ворухнути щелепами. А Мар’яна взагалі була не говірка.

Більше вона не приїздила. Не дзвонила.

А Гектор досить швидко став одужувати. І коли він припинив сахатися свого відбитку в дзеркалі, відправився в Жовкву. З остаточним наміром запропонувати Мар’яні руку й серце.

Для хлопця освідчення — вчинок, що потребує неабиякої мужності. Бо відповідь дівчини на пропозицію одруження неможливо передбачити напевне. І виникає страх. Страх, який з’їдає будь-якого юнака, навіть якщо він майстер спорту, рок-зірка або переможець міжнародного математичного конкурсу. Страх, що, незважаючи на всі його чесноти, та єдина, думка якої цікавить його більше за все на світі, після повідомлення юнака про його повну капітуляції підніме брову й такими бажаними губками скаже: «Залишимося друзями!».

Мар’яна не відмовила Гекторові. Попросила лишень кілька днів для відповіді. Тими днями поїхала в Оселю. І тільки після відвідин батька сказала остаточне «Так».

Попервах вирішили пожити у батьків Гектора, приставши на пропозицію Єви. Дату весілля призначили одразу після Різдва.

Приїздив до Києва Дід. Тарас одразу знайшов з ним спільні теми. А Єва, як їй Гектор тільки об’явив про Мар’яну, запропонувала було майбутній невістці завітати до неї в клініку аби «слідкувати за здоров’ям». Але Гектор поза спиною Мар’яни скривив таке погрозливе обличчя, що Єва вирішила за ліпше відкласти це на майбутнє.

«Добре, — сказала вона подумки. — На вигляд вона не надто сильна, але вродлива. Чорнява, чимось схожа на угорку. Онуки мають гарними вдатися. Тільки б була плідна! Бо скільки дівчат через це страждають, хто б знав! А хлопцю потім як? Коли вже серцем прикипить? Та хіба ж це вкладеш в їхні голови! З Лєрою було б спокійніше. Ну то вже як є».

А що Єва була дуже розумною жінкою, то з першої ж зустрічі з Мар’яною намагалася з нею заприятелювати. І до весілля допомагала готуватися охоче. Та й хто ж не любить готуватися до весілля єдиної дитини? Така подія!

В означений день позбиралися запрошені гості, приїхав Дід. Мар’яна вдяглася просто, але вишукано. Біле-білісеньке плаття виглядало ще білішим поряд з чорним волоссям. Гектора Єва готувала чи не ретельніше, ніж наречену. Богдан був весільним дружкою і теж виглядав дуже урочисто.

Відбули офіційну частину — і відправилися святкувати.

Здавалося, все пройшло як по нотах. Але Мар’яна виглядала як загублене зайченя.

Коли Гектор десь на хвилинку вийшов з-за столу, Богдан перехилився до Мар’яни, сказав неголосно:

— Щось як на наречену ти виглядаєш не надто щасливою.

— Та то я трохи за домом сумую. Пусте, не зважай.

— То поїхали! Хоч зараз! Казав же тобі, що я за тобою ладен світ за очі.

— Богдане, припини пустувати! Не надто вчасно.

Богдан похитав головою:

— Я й не шуткую. Просто не можу бачити тебе сумною. А хочеш, мавпочку покажу?

Мар’яна мимоволі засміялася. Саме підійшов Гектор. Сказав задоволено:

— Нарешті всі побачать усміхнену наречену! А то вже мені натякали, що я беру дівчину проти її волі!

Богдан почав закипати:

— Чи їм не байдуже? Ти ж для себе обирав, не для них! Хто це такий розумний?

Мар’яна відчула, що суперечка вже припиняє бути жартівливою, то