Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

Принаймні він продовжував грати у теніс. Податки створюють потужні стимули для скасування чи послаблення тієї діяльності, яка оподатковується. В Америці, де значна частина бюджетних надходжень пов’язана з податками, високі податки перешкоджають отриманню… доходів? Чи дійсно люди припинятимуть або починатимуть щось робити, з огляду на ставки податку? Так, особливо коли працівник є другим у сім’ї по заробітках. Вірджинія Пострел, економічний оглядач у New York Times, заявила, що ставки податку — це феміністичне питання. Через «податок на одруження», другими по заробітках у сім’ях з високими доходами найімовірніше будуть жінки, які платять в середньому 50 центів податку на кожний зароблений долар, що сильно впливає на вибір — працювати чи лишатися вдома. «Непропорційно кара­ючи роботу заміжніх жінок, податкова система спотворює їхній особистий вибір. А знеохочення до роботи, яка цінується, знижує наші загальні стандарти життя», — пише вона. Вона висуває цікаві аргументи. У результаті податкової реформи 1986 року гранична податкова ставка для жінок з групи з найвищими доходами знижувалася значно різкіше, ніж ставки для жінок з нижчими доходами. Це означало, що розміри відрахування з кожної зарплатні значно зменшилися. Чи відреагували вони на це не так, як ті жінки, для яких зниження податку не було настільки великим? Так, кількість працевлаштувань цих жінок зросла аж утричі[62].

Для корпорацій високі податки можуть мати подібний ефект. Високі податки знижують прибуток фірми від інвестицій, тим самим зменшуючи стимули для інвестування в заводи, дослідження й інші види діяльності, що забезпечують економічне зростання. І знову ми стикаємося з неприємним вибором: підвищення податків для надання достойної допомоги знедоленим американцям може одночасно знеохотити ті продуктивні інвестиції, які могли б допомогти цим верствам покращити своє життя.

Якщо ставки податків стають достатньо високими, індивіди й фірми можуть перекочувати в «тіньову економіку», де вони вдаються до порушення законів і повністю уникають сплати податків. Скандинавські країни, що здійснюють щедрі урядові програми за рахунок високих граничних ставок податків, зіткнулися з різким зростанням своєї тіньової ринкової економіки. За оцінками експертів, тіньова економіка в Норвегії зросла з 1,5 % валового національного продукту в 1960 році до 18 % в середині 1990-х. Ухиляння від сплати податків може стати порочним колом. Що більше індивідів і фірм тікають у тіньову економіку, то вищими мають бути ставки податків для всіх решти, щоб підтримувати той самий рівень бюджетних надходжень. Високі податки, своєю чергою, змушують ще більшу кількість людей і фірм тікати в тіньову економіку і так далі[63].

Потреба перерозподілу грошей від багатих бідним не стосується лише питання податків. Урядові доходи створюють також і зворотні стимули. Великі виплати із безробіття зменшують стимул шукати роботу. Політика соціального забезпечення до реформи 1996 року передбачала виплату грошей лише безробітним матерям-одиначкам із дітьми, що неявно принижувало бідних жінок, які були одружені чи працювали, — і уряд не намагається змінити цей стан речей.

Я не хочу сказати, що всі урядові надходження витрачаються на бідних. Це не так. Найбільші федеральні програми — це соціальне забезпечення та Medicare, що призначені для всіх американців, включно з багатіями. Надаючи гарантовані виплати у похилому віці, обидві програми можуть знизити прагнення робити особисті заощадження. Дійсно, це стало предметом довготривалих дебатів. Деякі економісти стверджують, що урядові виплати літнім людям зменшують наше прагнення заощад­жувати (і тим самим зменшують національні показники заощаджень), оскільки тепер нам можна менше відкладати грошей на старість. Інші стверджують, що програми соціального забезпечення та Medicare не зменшують наших особистих заощаджень, вони просто дозволяють нам більше грошей передавати нашим дітям і онукам. Емпіричні дослідження не дали чіткої відповіді на жодне з цих припущень. Це не просто езотерична суперечка між ученими. Як ми побачимо далі в цій книзі, низький рівень заощаджень може обмежити обсяги капіталу, який можна було б інвестувати з перспективою покращення стандартів нашого життя.

Усе це не можна вважати прямим аргументом проти оподаткування чи урядових програм. Радше економісти витрачають значно більше часу, ніж політики, думаючи про те, якого типу податки ми маємо збирати і як ми можемо структурувати урядові виплати. Наприклад, і податок на пальне, і податок на доходи приносять надходження до бюджету. Однак вони створюють принципово різні стимули. Податок на доходи знеохочуватиме частину людей працювати, що погано. Податок на пальне знеохочуватиме частину людей водити автомобілі, що може бути добре. Справді, «зелені податки» приносять дохід, оподатковуючи ті види діяльності, які можуть бути шкідливими для довкілля, а «податки на гріх» роблять те саме щодо вживання сигарет, алкоголю та азартних ігор.

Загалом економісти схильні підтримувати податки, які є широкими, простими й справедливими. Простий податок легко розуміти й збирати; справедливий податок означає лише те, що два схожих індивіди, скажімо, дві особи з однаковими доходами, платитимуть однакові податки; широкі податки означають, що надходження отримуються шляхом накладання малих податків на дуже великі групи замість накладання великих податків на дуже малі групи. Широкого податку важче уникнути, оскільки винятки встановлюються для меншого кола видів діяльності, а позаяк ставка податку нижча, менше стимулів уникати його сплати в будь-якому разі. Ми не повинні, наприклад, встановлювати високий податок на продаж червоних спортивних автомобілів. Сплати цього податку можна легко й легально уникнути, купуючи автомобіль іншого кольору, — і це буде гірше для всіх. Уряд не отримає надходжень до бюджету, а фанати спортивних автомобілів не зможуть керувати машинами улюбленого кольору. Це явище, коли податки приносять погіршення індивідам, не приносячи нікому покращення, називають «чистими витратами монополії».

Може бути вигіднішим оподатковувати всі спортивні автомобілі або взагалі всі автомобілі, оскільки при цьому можна зібрати більше надходжень при значно менших податках. З іншого боку, податок на пальне збирає сплату від водіїв подібно до податку на нові автомобілі, однак він одночасно створює стимул заощаджувати пальне. Ті, хто їздить більше, більше і платить. Таким чином ми збираємо значні надходження з низькими податками й дещо робимо для довкілля. Численні економісти пропонують зробити ще один крок: нам потрібно оподатковувати всі типи вуглеводневих палив — вугілля, нафту й бензин. Такий податок приносив би дохід з широкої бази, одночасно створюючи стимули для збереження невідновлюваних ресурсів і зниження викидів СО2 для запобігання глобальному потеплінню.

На жаль, цей процес мислення не веде нас до оптимальних податків. Ми просто замінили одну проблему іншою. Податок на червоні спортивні авто будуть платити лише багатії. Податок на вуглеводні будуть платити і багаті, й бідні, однак у бідних це відбиратиме більшу частину їхнього доходу. Податки, що тиснуть