read-books.club » Сучасна проза » Крамниця щастя 📚 - Українською

Читати книгу - "Крамниця щастя"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крамниця щастя" автора Ольга Деркачова. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 37
Перейти на сторінку:
не повна, правда? — спитала Марина, дожовуючи млинець.

Олексій розсміявся й притулив її до себе.

«Воно таки того вартувало!» — подумала щаслива Марина.

Увечері вони з Наталкою довго сміялися з цього. І врешті, Наталка підсумувала:

— Таки ти не витримала.

— Та ну їх, ті дієти. От коли стану старою, десь так у років тридцять — тридцять п’ять, тоді буду думати про дієти.

— А я таки витримаю. Сидітиму ще тиждень на яблучній дієті.

— Ну сиди, сиди, — посміхнулася Марина.

Уночі вона прокинулася від шурхоту. «Невже знову миші?» Ввімкнула світло. Біля тумбочки сиділа Наталка і їла бублик.

— От тобі й дієта! — розсміялася Марина.


Проте цим історія зі схудненнями не закінчилася. Уночі швидкою забрали дівчину з другого курсу. Вона теж худнула. Вона помирала, а подруги пишалися її силою волі, що вона ось так може не їсти. А їй потім і не хотілося. Анорексія. Їй стало зле. Вона лежала й помирала в себе в кімнаті. І ніхто не звернув увагу. Викликали швидку аж тоді, коли вона сказала, що їй здається, що вона помирає.

Кілька днів лікарі намагалися її врятувати, але вона вже не мала сили боротися за життя. Батьки ховали її в рідному селі. Вона була їхньою єдиною дочкою.

Наступного тижня усіх студенток збирали, читали моралі, влаштовували зустрічі з лікарем-дієтологом.

Олексій на свої парі теж заговорив про це.

— Прочитаєте нам мораль, якими шкідливими є недоїдання в нашому віці? — роздратовано спитала Наталка.

— Ні, — заперечив той. — Ви занадто дорослі. І хто би що вам не сказав, частина з вас все одно сидітиме на дієтах, ковтатиме пігулки, доки хтось із вас знову не помре.

— Чому? — дурнувато спитала Іра.

— Бо вважатимете, що з вами такого не станеться. Що у вас якась інакша дієта, що ви мудріші за тих, хто померли. Людина не вірить у власну тлінність, доки та не торкнеться її своєю крижаною рукою.

— Якщо мудро худнути... — почала Ірина.

— От бачите! — посміхнувся Олексій. — А для чого вам це?

— Що це? — не зрозуміли дівчата.

— Худнути?

— Щоб хлопцям подобатися, — одностайно відповіла ціла група.

— Навіщо? От ідеш ти вулицею, — звернувся він до Іри, — усі на тебе озираються, хлопці кидають які-небудь компліменти. І що? Що далі? Ну познайомишся ти з одним, другим, десятим. Це зробить тебе щасливою?

— Ні, але впевненою в собі — так, — не вгавала Іра.

— Іро, встаньте! — наказав Олексій Степанович.

— Будь ласка, — Іра піднялася, хоч і не розуміла, навіщо.

— Іра худа? — запитав Олексій у дівчат.

— Ні, — розсміялися ті.

Ірин живіт і справді округлився — за кілька місяців народжувати. Та й сама вона стала кругленькою. Від довгоногої худезної Іри не залишилося й сліду.

— Вона негарна? — спитав Олексій.

— Гарна, — усміхнулися дівчата.

— Але ж вона не худа? — хитро посміхнувся Олексій.

— Тож інше. Вона вагітна.

— Ви не розумієте головного поки що. А дехто з вас так ніколи й не зрозуміє цього, — зітхнув Олексій.

— Чого? — в один голос спитали дівчата.

— Якщо хлопець кохає, йому байдуже, чи його дівчина нагадує анорексичну модель, чи ні. А для більшості чоловіків жіноча худобизна взагалі відразлива.

— А вам які дівчата подобаються, Олексію Степановичу? — хитро примружилася Наталка.

— Облиште! А знаєте, що найстрашніше в цій ситуації? — раптом посерйознішав Олексій.

— Що? — спитала Іра.

— У вас на очах помирала дівчина, а ви нічого не зробили.

— Ми не знали, що вона помирає! — вигукнула Марина. — Вона нічого нікому не говорила.

— Зрештою, вона не з нашого потоку, — додала Наталка.

— Отож, — обернувся до неї Олексій, — не сказала, не з вашого потоку. Певно, заздрили їй, що вона цілими днями може нічого не їсти. Хіба не так?

— Так, — знітилися дівчата.

— Це ж до якої міри треба бути байдужими, аби не помітити, що поряд із вами помирає людина!

Пролунав дзвінок на перерву. Олексій Степанович похапцем попрощався й вийшов з аудиторії. Чи відчув він, як Марина проводжає його поглядом? Зрештою, що їй лишалося іще?

— Агов, ти спиш чи йдеш? — штурхнула її Наталка.

— Іду, іду, — Марина похапцем поскидала речі до сумки.

Дівчата спускалися вниз університетськими сходами.

1 ... 20 21 22 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крамниця щастя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крамниця щастя"