Читати книгу - "Крамниця щастя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Це тільки відмазки. Спроба прикрити власні лінощі. Я, мовляв, порядна мати, уся перейнята дитиною, тому я така бідна й нещасна. А справжня жінка завжди знайде час і на себе, і на дитину.
— Може, ти й маєш рацію... — подумала вголос Марина.
— Звичайно, що маю. Жінка повинна завжди залишатися жінкою. За будь-яких обставин, незважаючи на проблеми й хвороби.
— Так. Але щось мені видається, що ти зовсім не думаєш про дитину.
— Народиться — буду думати.
Із наближенням літа в гуртожитських дівчат була ще одна проблема — схуднення й дієти. Кожна вишукувала в собі зайві кілограми та сантиметри. Воно, звичайно, не лише гуртожитських дівчат цікавило, але разом, все ж таки, і шукати кілограми легше, і худнути.
Дівчата мали дієти, згідно з якими то тиждень не можна було їсти хліба, то, навпаки, тиждень треба було їсти лише хліб. Тиждень вони їли яблука, потім не їли. Пили колективно зелені чаї й зважувалися на вуличних вагах.
Наталка серед них виявилася найстоїчнішою. Марина не витримала через два дні голодної дієти.
Дієта полягала в тому, аби пити тільки чай без цукру. Два дні Марина так і робила, а потім на парі в Олексія втратила свідомість — прямо біля дошки. Оговталася від того, що її трясла перелякана лікарка, а поряд стояв зблідлий Олексій.
— Із нею все буде гаразд, — заспокоїла лікарка.
— Маринко, тобі щось болить? — спитав Олексій.
— Ні, нічого, — запевнила Марина.
— Їй треба нормально їсти, — втрутилася лікарка.
Після пари, а то була остання, Олексій витягнув її
в кафе.
— Тепер розповідай.
— Що розповідати?
— Сама знаєш що. Ти не маєш грошей?
— Маю, — відповіла Марина.
— Тоді в чому справа?
— Я на дієті.
— Що???
— Я товста. У мене живіт і...
— Ти не товста — ти хвора, — обурився Олексій.
— Не ображай мене!
— Де ти знайшла той живіт?
— Є і живіт, і целюліт.
— Марино! Не сміши! Подивися, сьогодні ти зомліла. А що буде завтра? Реанімація?
— То випадковість. Я перевтомилася, забагато вчора вчилася.
— Не сміши.
— Нічого мені не буде. Не втручайся.
— Марино! Ти навіть не знаєш, скільки щороку помирає молоденьких дурненьких дівчат від дієт.
— Я доросла!
— І дорослих жінок також! Ти ж не п’єш ніяких пігулок?
— Ні. Це дорого.
— А якби не було дорого, ти пила б?
— Так, спробувала би.
— Ти точно дурна.
— Не ображай мене!
— Я не ображаю. Ти хіба не чула, що сталося нещодавно?
— Де?
— У якійсь зі шкіл.
— Що?
— Дівчинка померла від пігулок. У реанімації її не змогли врятувати. Думаєш, воно того варте? А якщо потім таких дівчаток і рятують, то здоров’я в них уже все одно нема. Уяви: 16 — 17 років, а ти вже на таблетках, і тільки тому, що тобі здалося, коли ти одного ранку поглянула на себе в дзеркало, що ти повна.
— Зі мною такого не буде.
— Послухай, ти розумна дівчина, а поводишся, як дурненьке дівчисько.
— Це чому?
— Ти красива. Ти худенька. А слухаєш, що хтось щось сказав.
— А тобі я подобаюся? — Марина подивилася Олексієві прямо у вічі.
— Ну... — замнувся й почервонів той. — Що тобі взяти?
— Нічого. Я не буду нічого їсти.
— Як хочеш. Посидь хвильку тут.
Олексій і справді швидко повернувся. А за кілька хвилин підійшла офіціантка з тацею. На столі з’явилися млинці, салати, тістечка.
— Я не буду, — заперечила Марина.
— А я і не пропоную.
Олексій повільно їв і розповідав Марині, яка тут хороша кухня, як він часто сюди заходить із друзями, а їхні млинці з маком і морозивом — це щось надзвичайне, просто казка. Зрештою, Марина не витримала:
— Можна й мені трошки?
Олексій розсміявся:
— Бери.
— Я ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крамниця щастя», після закриття браузера.