Читати книгу - "Нестор Махно"

тис. червоних проти 4 тис. махновців. Командування операцією він доручає випускникові академії Генштабу, командувачу 4-ї армії В. Лазаревичу. До 10 грудня частини 4-ї армії зайняли західний «махновський» фронт — лінію Ногайськ—Гайчур. Частини 2-ї Кінармії наступали зі сходу по лінії Волноваха—Маріуполь. 1-ша Кінна армія мала закрити північний напрям і ліквідувати окремі махновські загони на Катеринославщині. Оточивши Махна потрійним кільцем, Фрунзе заздалегідь телеграфував до Москви про знищення махновської армії. Не було жодних сумнівів у перемозі Червоної армії, «дурний Махно сам заліз у мішок» — 4 тис. махновців із 150 кулеметами і 6 гарматами рухалися на південь, 2 тис. махновців з групи Удовиченка із 70 кулеметами і 4 гарматами в цей же час прагнули з’єднатися з Махном.

Мета захоплення Бердянська полягала не лише у звільненні полонених махновців. Розраховуючи на результати своєї пропаганди і перехід частин Червоної армії на свій бік, махновці сподівалися віддрукувати великим тиражем у бердянській друкарні листівку «Чорна зрада більшовиків», у якій би пояснили причини нового витка боротьби. У Бердянську знаходилася кавалерійська бригада червоних, але ніхто не міг передбачити, що махновці, які були з усіх боків оточені червоними, зважаться на штурм міста. Уранці 12 грудня махновці увірвалися до міста. Червона бригада розбіглася, один із її полків перейшов до Махна. Махновська армія поповнила свої арсенали за рахунок місцевих складів. О 17-й годині махновці подалися до Новоспасівки, а вранці наступного дня підготувались до прориву оточення. У першому та другому ешелоні оточення було до 60 тис. червоноармійців при 150 гарматах, 700 кулеметах, 6 панцерних поїздах, 2 панцерних загонах, 8 аеропланах. 13 грудня біля с. Андріївка 6 тис. махновців під інтенсивним вогнем артилерії стримували наступ червоних частин. Протягом 5 годин махновці контратакували частини 42-ї, 9-ї, курсантської дивізій, розраховуючи прорватися. Надвечір махновці зайняли кругову оборону, а вночі 5-та й 9-та кавдивізії, 42-га, курсантська дивізії почали новий загальний наступ. Здавалося, що розв’язка вже близько і Повстанській армії залишилося існувати тільки кілька годин. Але доля знову рятує Махна. Махновські розвідники дізнаються, що на ділянці фронту, яку займає 42-га дивізія, відбулася заміна 136-ї бригади на 124-ту. Махно, використавши обманний маневр, зробив демонстрацію наступу і, зібравши всі сили в кулак, налетів на 124-ту бригаду, яка не встигла закріпитися на нових позиціях. Махно сконцентрував вогонь усіх своїх кулеметів на ділянці шириною у півверсти. Бригада під шквальним вогнем побігла з позицій і була знищена кіннотою Махна. Вирвавшись з оточення, махновці порубали 136-ту бригаду, що йшла з позицій на відпочинок. Те ж саме відбулося з двома бригадами 9-ї кавалерійської дивізії та її штабом, що були вщент розгромлені махновцями.

Другу лінію оточення, що складалася з частин 1-ї Кінної, махновці пройшли непомітно і розчинилися в степу. Під Андріївкою повторилася трагікомедія Гуляйполя. Після прориву махновців до Андріївки увійшли червоні курсанти, а частини 1-ї Кінармії, не знаючи про це, повели наступ на село, вчинивши масований вогонь з гармат і кулеметів по курсантах. Відбувся горезвісний для червоного командування «Андріївський конфуз» — провал грандіозної операції Фрунзе, що став ганьбою командирів і предметом розслідування Вищого військового радянського трибуналу. Ленін обурювався, шпетив Фрунзе, вимагав щоденних зведень із «махновського фронту». У телеграмі заступникові Троцького Склянському Ленін наказує «і в хвіст і в гриву гнати (і бити, і скубти) головкома і Фрунзе, щоб добили і впіймали Антонова та Махна». ЦК РКП(б) відхилив прохання Фрунзе приїхати на VIII з’їзд рад до Москви, на якому той розраховував постати тріумфатором, що переміг армію Врангеля. З Москви на адресу Фрунзе пролунав окрик «подвоїти енергію» в боротьбі з Махном і, поки той не буде знищений, у столиці не з’являтися.

Аршинов твердив, що у грудні 1920 р. махновці захоплювали до 8 тис. полонених: «Червона кіннота жодного разу не прийняла шабельного удару махновської кавалерії». Боротьба проти Махна виявила слабку боєздатність Червоної армії, прорахунки стратегічного плану, хибність практики брати числом, а не вмінням.

Вирвавшись із одного казана, махновці потрапили в нове оточення третього ешелону, що складався з кількох дивізій. 15 грудня бій махновців із червоними біля Федорівкій тривав 12 годин. Заволзька бригада червоних атакувала махновців, змусивши їх відступити. Махновська кавалерія в свою чергу атакувала червоних з флангів, але, наштовхнувшись на стіну кулеметного вогню, відступила. Частини червоних, що знову дійшли до Федорівки, оточили армію Махна. Проте махновці все ж вирвалися з оточення, втративши 500 бійців, 4 гармати, 18 кулеметів і 600 полонених червоноармійців. Фрунзе знову розіслав до центральних владних установ телеграми, запевняючи, що біля Федорівки махновці остаточно ліквідовані.

А в той час махновці вийшли в район зосередження обозів II розряду трьох дивізій Червоної армії. Захоплене військове майно частково було роздане селянам, частково згодилося самим махновцям. До Махна приєднався загін Удовиченка, що кілька діб стримував червоних біля Новоспасівки. Відчувши свою силу (5 тис. бійців, 12 гармат, 70 кулеметів), Махно вирушив на Гуляйполе, знищуючи на своєму шляху дрібні частини Червоної армії. Користуючись сильною хурделицею, коли за два кроки вже не було видно вершника, махновці налетіли на штаб Петроградської бригади червоних курсантів, який був геть п’яний. Махно і Щусь особисто порубали комбрига, комісара та членів штабу бригади. 19 грудня, щоб відірватися від переслідування, махновці відійшли в район розташування 1-ї Кінної армії, чого зовсім не передбачав супротивник. Утім, Махно любив такі ходи, ховаючись просто в самому «вовчому лігві». Армія Махна пройшла повз сторожу будьонівців непомітною. 12-та дивізія будьонівців зазнала нападу махновців, під час якого частина червоноармійців «змилася» до Махна.

Спроба Махна 21 грудня знову заволодіти Гуляйполем закінчилася невдало. Запоріжжя кишіло червоними військами. Куди не потикалися махновці, скрізь вони наштовхувалися на значно більші сили червоних. Користуючись даними своєї розвідки, махновці знали, що на східному та північному напрямах їх чекає суцільна загорожа ворожих військ та панцерних потягів. Частина командирів вимагала від Махна закріпитися в Гуляйпільському районі й організувати там круговий фронт проти червоних. Вони розраховували на те, що заклики Махна до червоноармійців призведуть до поступового розвалу Червоної армії. Махно вирішив попрямувати на Правобережну Україну за маршрутом свого рейду літа 1919 р., сподіваючись, що мешканці Правобережжя пам’ятають махновців і з їхнім приходом повстануть проти «комунії».

Зробивши демонстративний ривок на Схід, армія Махна по засніжених полях без доріг рушила на Захід. 24 грудня близько 6 тис. махновців переправились по льоду через Дніпро, залишившись непоміченими. На Правобережжі Махно сподівався дати