read-books.club » Детективи » Запізніла розплата 📚 - Українською

Читати книгу - "Запізніла розплата"

195
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Запізніла розплата" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 47
Перейти на сторінку:
як трапляється дуже часто, цим самим, замість замести сліди, виказали себе. Скельце розбилося, але механізм залишився неушкоджений. З їхнього боку це був найзгубніший крок, бо він одразу привернув мою увагу до двох моментів. Перший — я зрозумів, що пані Рено бреше; другий — була якась дуже важлива причина для того, щоб переконати, що злочин вчинено пізніше.

— Але яка могла бути причина?

— В цьому ж і справа! Саме тут і криється вся таємниця. Поки що я не в змозі нічого пояснити. Є лише одне припущення, котре, можливо, допоможе нам зрозуміти її.

— Яке?

— Останній потяг відійшов од станції Мерлінвіль у сімнадцять хвилин на першу.

Поволі добираючи слова, я закінчив його думку.

— Таким чином, якщо злочин стався двома годинами пізніше, кожний, хто поїхав би тим потягом, мав би бездоганне алібі.

Я ледь не підскочив на радощах.

— Ми повинні розпитати на станції! Не може бути, щоб ніхто не помітив двох іноземців, які від'їжджали тим потягом! Поспішимо негайно туди!

— Ви гадаєте, треба бігти, Гастінгсе?

— Певна річ. Ходімо, не гаючи часу.

Пуаро стримав мій запал, торкнувшись рукою мого плеча.

— Ідіть, коли хочете, друже, та, на вашому місці, я не розпитував би, як виглядали двоє іноземців.

Я втупився в нього, а він мовив нетерпляче:

— Ну, ну, сподіваюсь, ви ж не вірите всьому тому базіканню про чоловіків у масках…

Його слова так спантеличили мене, що я не знав, як відповісти. А він спокійно вів далі:

— Ви ж чули, як я сказав Жіро, що всі деталі цього злочину мені знайомі? В такому разі це дозволяє припустити одне з двох: або голова, котра розробляла план першого злочину, планувала і цей, або вбивця читав звіт про той славетний процес і скористався з нього по пам'яті…

— А лист пана Рено? В ньому говориться і про таємницю, і про Сантьяго.

— Безсумнівно, в житті пана Рено була таємниця, тут не може бути двох думок. З іншого боку, я гадаю: слово «Сантьяго» повинно весь час збивати нас з шляху. Можливо, і пана Рено впевнили в тому, що небезпека загрожує йому саме звідти, аби відвести його підозру. Але повірте мені, Гастінгсе, загроза, що зависала над його головою, походила не з Сантьяго. Була вона поруч, тут, у Франції.

Він говорив так переконливо і з такою певністю, що я повірив у його доводи. Одначе наважився висловити останнє заперечення:

— А як же сірник і недокурок сигарети, знайдені поруч із тілом? Як бути з ними?

Обличчя Пуаро аж засвітилося від щирої втіхи

— Підсунули! Навмисне поклали там, аби Жіро чи хтось із слідчих-вівчарок знайшов. Він спритний, цей Жіро! Але ми ще подивимося…

— В такому разі вся історія про злочинців у масках…

— Вигадка!

— Що ж сталося насправді?

Пуаро знизав плечима:

— Одна особа могла б розповісти нам все, це пані Рено. Та вона мовчатиме. Ні загрози, ні благання не примусять її розкрити рота. Дивовижна то жінка, Гастінгсе, Тільки-но я побачив її, як зрозумів: мені доведеться мати справу з незвичайною особою. Спочатку я ладен був підозрювати її як можливу співучасницю злочину, але пізніше змінив думку.

— Що примусило вас зробити це?

— Вибух щирого горя, коли вона побачила тіло чоловіка. Присягаюсь, біль і страждання, що пролунали в її зойку, були щирі.

— В таких речах не помиляються, — глибокодумно промовив я.

— Пробачте мені, мій друже, але помилитися можна завше. Уявіть собі, що на сцені велика акторка. Хіба її гра в сценах, де вона за роллю страждає від горя, не захоплює вас, не вражає своєю реальністю?.. Ні, я ніколи не довіряюсь своїм почуттям чи враженням. Мені потрібні інші, вагоміші докази. Великий злочинець може бути великим актором. У цьому випадку я кажу з такою певністю, спираючись не на свої враження, а на той незаперечний факт, що пані Рено дійсно знепритомніла. Я підняв її повіки і перевірив пульс. Ніякого обману, вона по-справжньому зомліла! Тому я впевнився, що її страждання було щире, а не удаване. Крім того, невеличка деталь, не позбавлена цікавості, — пані Рено не треба було демонструвати своє горе вдруге. Ні, не вона вбила свого чоловіка. Але чому брехала? Брехала, коли йшлося про її наручний годинник, брехала, розповідаючи про злочинців у масках, потім збрехала… Гастінгсе, скажіть, як ви пояснюєте те, що двері були прочинені?

— Ну… — почав я, дещо збентежений, — гадаю, через необачність, їх забули причинити.

Пуаро похитав головою і зітхнув.

— Таке пояснення дає Жіро. Але воно не задовольняє мене. Ці відчинені двері мають якесь значення, але зараз я не в змозі цього зрозуміти. Та я цілком певен, злочинці залишили будинок не крізь двері, а вилізли через вікно.

— Що?.. Але ж на клумбі під вікном не було слідів.

— Вони повинні були залишитись там… Послухайте, Гастінгсе, садівник, як він сам сказав, висадив нові квіти на обох клумбах напередодні вбивства. На одній — безліч відбитків його черевиків, на другій — жодного! Розумієте?.. Хтось ступав на клумбу, а потому граблями розрівняв землю.

— Де вони взяли граблі?

— Там, де заступ і садові рукавички, — роздратовано кинув Пуаро.

— Чому ви гадаєте, що вони залишили будинок через вікно? Набагато вірогідніше, що вони залізли в нього через вікно, а вийшли крізь двері…

— Можливо, і таке. І однак мені чомусь здається, що вони пішли з дому через вікно.

— Гадаю, ви помиляєтесь.

— Можливо, друже мій.

Я замислився. Висновки, яких дійшов Пуаро, давали можливість робити нові припущення. Я згадав, як дивували мене його загадкові натяки щодо клумби та ручного годинника. Ті зауваження здавалися тоді позбавленими сенсу. А допіру я вперше усвідомив, як чудово, маючи лише кілька незначних фактів, він розплутав велику частину таємниці, що оточувала злочин, і з запізненням віддав належне моєму другові.

— Зараз, — сказав я, обмірковуючи кожне слово, — хоч ми і знаємо набагато більше, ніж раніше, проте не наблизились до розв'язання таємниці, хто вбив пана Рено.

— Ні, — заперечив Пуаро бадьоро. — Насправді ми набагато віддалилися.

Цей факт, здавалося, приніс йому таке дивне задоволення, що я зачудовано подивився на нього. Наші погляди стрілись, і він усміхнувся. Раптом з очей моїх спала полуда.

— Пуаро! Пані Рено… Розумію! Вона, напевне, захищає когось.

Спокій, з яким Пуаро вислухав моє зауваження, безпомилково свідчив, що йому це вже спадало на думку.

— Так. Захищає когось чи, може, прикриває. Одне з двох.

Згодом, коли ми опинились у холі готелю, він жестом попросив мене мовчати.

ДІВЧИНА З ЗАНЕПОКОЄНИМИ ОЧИМА

Під час сніданку Пуаро сердито зауважив:

— А

1 ... 20 21 22 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запізніла розплата», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Запізніла розплата"