Читати книгу - "Аналітична історія України"

До того ж, в Києві є й досі місцевості – Щековиця та Хоривиця, які від тих імен, ніби, й пішли. Але, для науки нема неможливого, та могло все бути й навпаки. Принаймні в одній із сучасних історій читаємо, що:

… Б. А. Рибаков висловив наступне цікаве зауваження: літописний переказ записаний дуже коротко, але з притаманною для епічних оповідей троїстістю героїв – братів; імена братів Кия могли бути похідними від назов придніпровських пагорбів – Щековиця і Хоривиця.

(И. А. Заичкин и И. Н. Почкаев, Русская история, Москва, 1992, с. 15)

Але, то може тоді й сам князь Кий – пішов від назви Києва? – гуляти так гуляти… Зазначимо принагідно й ще одну, як же цікаву обставину, – Б. А. Рибаков безпомилково визначив і часи Кия:

… епоху Кия слід датувати, починаючи від царювання імператора Зенона (476–491) і Анастасія (491–518).

(Б. А. Рибаков, Колыбель отечественной государственности, журн. Коммунист, 1982, № 7)

Але, знову виникає те саме дражливе питання. Ідеться про кінець V ст., а Києв відомий на сто років раніше, з кінця ІV ст., як столиця гунського каганату – Гунаґард, то як же з цим? Може то був не той, – якийсь інший Гунаґард?

Але… Давайте трохи поміркуємо. Застосуємо до леґенди крихту здорового глузду. Того, чого – вибачаюсь, часом бракує історикам; особливо совєцьким.

Звернімо увагу на імена. Чи ж ми зустрічаємо їх іще десь, окрім отієї єдиної київської леґенди? Хоча би й у минулому? Може бути заперечення: імена, мовляв, не християнські, а значить – чого ж і шукати. Добре, тоді й пошукаємо – у дохристиянські ж часи. У літописі перед Володимиром перелічується таких чимало – до сотні, але… нема як нема, хоч ми маємо цілих три, що потроює ймовірність. Але, – ні, немає. Олег або Ігор – то теж імена дохристиянські, живі й досі, але чи надавали дітям імена: Кий, Щек, Хорив? Хоч десь в Україні? На всі ці запитання є, на жаль, лише одна відповідь, – ніколи, ніде.

Є ще одна, не менш дивна обставина. Звичайні імена можна міняти, переставляти місцями, а тут? Тут наче завжди передбачений порядок: Кий, Щек, Хорив (та їх сестра Либідь). Кий – добре, він є засновник, йому й бути першим, а інші? З другого боку, не можна міняти місцями слів у випробуваних часом сакральних формулах. Неможливо сказати: «Кієв стал колибєлью трєх народов: українцєв, бєлорусов і русскіх». Або… натомість «Вашє імператорскоє вєлічєство» – взяти й ляпнути: «Вашє вєлічєство імператорскоє». Щось подібне буде сприйняте як свідоме блюзнірство; з усіма можливими наслідками, отже…

Відкриємо наші карти. Представимо деяку версію, не більше, але й не менше правдоподібну ніж будь-які інші. Це – всього лише гіпотеза, та так до неї потрібно й ставитись.

Почнемо зі самої суті всього подальшого. Справа в тому, що перелік імен – «Кий, Щек, Хорив» має вражаючу подобу до офіційного титулу іранського шаха Хосрова: «Кай Шах Хосров». Таких в історії Ірану було тоді двоє: Хосров I (Ануширван, 531–579) та його онук, Хосров II (590–628) (див. Доповнення 10). Тут саме він, останній.

Читач вправі знову знизати плечима: де бузина, а де той дядько? Дійсно, Іран – далеко від нас, та… Однак, кажуть, що цар Дарій вже ходив походом на скитів. Може це й леґенда, але про це впевнено пише Геродот. Але, в нашому разі нема жодних леґенд; нагадаємо дещо з попереднього. Справа в тім, що Іран та Гунський каганат, Скитія-Україна, один-єдиний раз у своїй історії, – були військовими союзниками. То була ота велика війна по смерті кагана Бояна, на початку VII ст. Та сама, що її Л. Н. Ґумільов не без підстав назвав світовою. В ній воювали Гунія вкупі з Іраном шаха Хосрова II, проти Візантії в союзі з тюрками та Абіссінією. Вона розпочалася сварою Візантії з Іраном з приводу Вірменії, яку захопив був візантійський кайсарос Маврікіос. Забезпечившись союзом із Гунією, шах Хосров II захопив Близький Схід, Єгипет, Візантійську Малу Азію та стояв на Боспорі, під стінами Константинополя. Цікаво пише про це історик:

Персидській державі не переболіла ще втрата Вірменії. Коли Маврікіос був скинутий підчас палацового перевороту, Хосров вирішив, що його час настав, та щастя здається сприяло йому. Року 610 з’явилось його військо з «помстою на Маврікіосі» першого разу на Боспорі. Року 611 пали Дамаск, Антиохія та Ієрусалим, з якого було уграбовано головну святу реліквію Західного світу – хрест Христов. У 616 році війська персів зайняли Єгипет та пішли Нілом до Нубії. У далекій Ніґерії німецькі та англійські етнографи у XIX ст. чули місцеві леґенди про походи Хосрова до Ніґеру.

(Б. Брентьес, Іранський світ перед Мохамедом, Ляйпціґ, 1967, с.172)

Та, всі ці успіхи зійшли на марне, бо спритний новий імператор Гераклейос заскарбив собі прихильність Тюркського каганату, попередника Хозарату. Цей, як і будь-яка з держав Турану – не мав великої любові до Ірану; як і не забув своїх порахунків із «білими гунами». Шах і не був удалим стратегом, бо загнавши, без жодної потреби, іранську армію до Ніґеру, коли проста військова доцільність вимагала кинути її на Константинопіль, – він полишив безборонним свій Іран. Який і наїхали тюрки.

Зазначимо тут, у дусі колишніх Ґотських воєн, – гунські морські десанти на Тессалоніки, друге по значенню місто імперії (610), на Крету (623) та морський напад на Константинопіль (626).

А тим часом ромейські війська 627 розбили «білих гунів» на Балканах, хоч і можливо, що ця поразка не була такою вже нищівною. Бо, відомо, що й потім – уже Гераклейос, сплачував гунські данини за мир. Однак, цією битвою 627 велика війна була скінчена, а Гунія за мирною угодою, змушена була віддати хозарам усю Леведію, колишній Гунмарк – батьківщину гунів. Аж до київського Святослава (964–972), який відвоює її назад.

Була надовго зломлена й сила Ірану, а шах Хосров II був убитий 628 підчас народного повстання. Більше Іранові не піднятись та він незабаром стане здобиччю арабів. Ці, вірні одвічно імперським настановам, – ніколи не піднімали руку на сильних. Терпляче вичікуючи на появу знедолених та послаблених. Нагадаємо, що вони сунулися були на Кавказ, але хозари дали їм таку научку, що вони не сміли лізти на північ аж до занепаду Хозарату.

Отже, загалом, те, що ми тут пропонуємо, є, як виявляється, не таке вже й неможливе. Дійсно, як у далекій Ніґерії більше тисячі років (!) проіснували місцеві леґенди про походи шаха Хосрова, то… Чому ж у значно ближчій Гунії, союзниці Ірану в багаторічній війні (яка не могла не