Читати книгу - "Аналітична історія України"

Чому, нарешті, не могло зберегтися й якоїсь леґенди, що приписувала би пізніше могутньому шахові навіть заснування Києва? Що ж до того, що титульна формула перейшла в імена людей, то це… Як ми переконаємось далі, таке не тільки траплялося з пізнішими київськими літописцями, але бувало в них чи не правилом: будь-яке незрозуміле чужоземне слово – передавати як ім’я власне. Далі ми наведемо два подібні незаперечні приклади. При великій грамоті – воно й не таке буває.

Великі історичні міста мають, часом, не одне ім’я. По-різному звуть їх і різні народи. Константинопіль починав свого історичного життя Бізанціумом, потім був переіменований на честь Константина, першого християнського імператора Риму. Північні ґермани, від України по Скандинавію – мешканці Великої Свит’юд, – добре знали це місто, бо служили в ньому «верінгами» – найманцями – жолдаками. Вони, як добрі мореплавці, звали його Міклаґардом; на честь св. Миколи, який був у греків покровителем мореплавців. Араби звали його за старою пам’яттю – Рум (Рим). Тепер він відомий, як турецький Істанбул.

Дещо цікаво, що з цього правила випадає Рим. Здається, що він від Ромула та Рема по наші дні, так і полишався Римом. Але, це всього тільки виключення з правила.

Київ теж, як і більшість несмертельних міст світу, – мав не одну назву. Скандинави звали його Гунаґард – Гунське місто, та цю назву зустрічаємо й багато віків по гунах, – у ісландських сагах XI–XII ст. Араби звали його Куява, що ближче до власної назви. Бо, у складі ранньо-середньовічної Польщі була й така місцевість – Куявія, що певно, мусить мати якийсь зв’язок із історичним Києвом; чи, принаймні, з прихідцями з нього.

Пізніше Київ спілкується зі сходом через посередництво Хозарату, та в Києві існують навіть хозарські квартали. З часом, коли пізній Хозарат надумає прийняти жидівську віру, вони трактуватимуться, відповідно, – як жидівські. З того часу, приблизно, з’являється назва Самватас. Але, вона якось не сприймається тюркською; за звучанням вона здається радше вірменською або іранською. А, як воно так, то це свідчить про більш близькі стосунки з Іраном у минулому, ніж ми в стані це тепер припускати.

Так – що ж, – хіба наша гіпотеза про походження Кия, Щека та Хорива є такою вже сумнівною? – або безпідставною?

Здається, як ми обіцяли: не ліпша, але й не гірша за інших.

9. Воля та невільництво

Ми вже дещо торкалися цього питання в минулому, але – продовжимо дещо; це буде цікаво.

Історики поклали чимало зусиль, щоб якось викрити укриті причини історичних подій; рушійну силу історії, так би мовити. Чимало борикалися з цією проблемою й ті, від «воєнной дємократії» та «классовой борьби», – творці цілої системи наукового знахарства. От тільки, навряд чи й вони самі, персонально, зуміли би відповісти на запитання: а чому ж це їх «наука», втілена до життя у Росії, – призвела до побудови системи звичайного рабства? Не тільки відомого в Європі ще з римських часів, а начебто й давно подоланого.

Кожна цивілізована людина сьогодні добре знає, що рабство – то річ погана, неморальна. Так само добре знали це й у минулому. Вся боротьба «цивілізованого» Риму з «дикими» варварами, – то є боротьба римського рабства з варварською демократією. Бо не було і немає у світі нічого більш протилежного, більш несумісного, ніж рабство та воля, і жити поруч, у мирі поміж собою, – вони не можуть.

От вам і абсолютно чітке пояснення основної, так би мовити, пружини історичних процесів у Європі впродовж I тисячоліття н. е.

Але, далеко не всі так розуміли справи. В Римі існував чіткий поділ народів. Ніколи не називали варварами, зверніть увагу, єгиптян, іранців або навіть картагенян, а – чому ж? Тому, що в них, як і у римлян, суспільство було побудоване на рабстві. Вони теж, усі жили трудом рабів.

Це добре й засвоїв свого часу марксизм – найпоширеніша антинаукова течія сучасності, який розпочинав відлік цивілізації саме й тільки з рабовласництва, цілком та остаточно нехтуючи демократичною гілкою розвитку народів. Для варварів він полишив оту свою ідіотичну «воєнную дємократію» («…оні жє варвари…»), не давши собі труду навіть подумати, а як же ці народи жили у мирний час? – бо, неможливо ж усе життя воювати. Або, як та чим жили їх родичі вдома, в той час, як вони воювали?

Отже не дивно, що з такою безоглядною зашореністю та повним браком розуміння справи, – марксизм створив не лише дурість «історічєского матєріалізма». Допущений до практичних дій, він відтворив у XX ст. справжнє рабовласницьке суспільство! І жодного випадку тут немає, бо прищепитися він міг тільки й єдино в Росії, класичній країні традиційного рабства.

Історичний сенс змагань Риму з усім варварським світом, що лежав за «Лімес Ґерманікум», Ґерманією та Скитією, – саме й полягав на боротьбі свободи проти рабства. Тоді перемогла свобода та Західний Рим упав. Тому насьогодні справжня демократія є переважно у Західній Європі. На жаль, такого не сталося з іще більш рабським Східним Римом – Константинополем, і критичного 627 року – переміг він. А це мало жахливі наслідки, бо після цього протистояння волі та рабства було перенесене на терени самої Великої Скитії.

Переломною в цій великій боротьбі стала епоха Володимира (980–1015), за неї ми маємо дві вирішальні події. По-перше, недалекоглядний князь уводить обов’язкове для всіх, християн чи поган, візантійське християнство, марґінальне та найбільш реакційне. Що позитивного дало християнство людству – то взагалі є велике запитання, бо тієї уславленої любові до ближнього ми не бачили від нього й досі, а все інше… То не було, навіть, жодне там «крєщєніє Русі», бо вона була – як відомо, охрещена ще хрестителем ґотів і аланів, апостолом Христа Андрієм, – було перехрещення. Духовна капітуляція перед рабовласницькою імперією, погіршеною копією того, – першого Риму.

Другою подією було поновлення, через півтисячоліття по завоюваннях Аттіли, – експансії з України на північний схід. За межами інтересів Булгарського каганату, в міжріччі Оки та Клязьми, закладаються київські колонії – Володимир, Муром та Суздаль; потім – Москва. По них із самого початку квітнуть работоргівля та рабоволодіння; бо, це якась властивість саме колоній. Пригадайте, як починали своє історичне існування еспанські та англійські колонії в Америці, – з тих же самих рабства та работоргівлі. А в їх метрополіях рабства не було вже з добру тисячу років, аж із римських