Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

Скарби пагорба Німруд

Але насправді Ніневію знайшов англієць Остін Генрі Лейярд.

Він народився 1817 року в Парижі. Частину своєї юності провів з батьком в Італії. В 1833 році він поїхав до Англії і вивчав там юриспруденцію, а потім довго мандрував Сходом, жив при англійській амбасаді в Константинополі. У 1845 році Лейярд починає розкопки в Межиріччі, а потім стає політиком – обіймає державні посади, а 1869 року стає повноважним міністром Великої Британії в Мадриді.

Ще зовсім молодим Лейярд мріяв про Схід. Готуючись до мандрівок та пригод, він навчався всього, що мало стати в нагоді під час подорожі, – вивчав різні прилади, такі, як компас та секстант, медицину, щоб допомагати хворим, які страждають від тропічних хвороб, але насамперед він вивчив перську мову і зібрав відомості про побут та звичаї мешканців Ірану та Іраку.

У 1839 році Лейярд залишив лондонську контору і вирушив у свою першу подорож Сходом. Уже невдовзі з’ясувалося, що він має певну перевагу перед своїми колегами по науці. Лейярд був не тільки видатним археологом, але й блискучим письменником: він залишив яскраві описи своєї діяльності та знахідок.

Десятого квітня Лейярд прибув до міста Мосул. Тут він оглянув кам’яні руїни на східному березі Тигру. За легендою, місто, що лежало під великим пагорбом Німруд, заснував біблійний герой Німрод, «звіролов перед Господом». «Ці гігантські пагорби в Ассирії справили на мене враження сильніше, викликали більш глибокі та серйозні роздуми, ніж храми Баальбека та театри Іонії». Однак Лейярд був змушенний повернутися: його кошти вичерпалися. Лише через п’ять років він повернувся до Мосула і розпочав власні розкопки. Щоправда, Лейярд зіткнувся з турецькими чиновниками і наразився на повстання народу проти їхньої жорстокості.

Рельєф Ашшурнасірпала з Німруда

Ашшурбаніпал

Розкопки почалися в листопаді 1845 року, і вже через добу після початку роботи Лейярд наткнувся на стіни двох ассирійських палаців. Першою знахідкою була цегла з «візерунками», а потім відкрилася стіна з барельєфом. «На ньому була зображена батальна сцена: щодуху мчать дві колісниці, в кожній колісниці – три воїни, старший з них – безбородий, вдягнений в обладунки з металевих пластин, на його голові гостроконечний шолом, лівою рукою він міцно тримає лук, а правою ледь не до плеча натягує тятиву зі стрілою».

З царських листів відомо, що Ашшурбаніпал був людиною хворобливою, тому він майже ніколи не брав участі у воєнних походах, відомо також, що він був дуже марновірним і жорстоким.

Лейярд з подивом завважував високу досконалість зображень людей та тварин, вдалу композицію. А невдовзі робітники, які працювали на розкопі, зчинили галас: «Швидше! Швидше! Немає Бога, крім Аллаха, та Мухамеда, пророка його! Ми знайшли Німрода, ми бачили його на власні очі!» Лейярд метнувся до розкопу на крилах надії. Зрозуміло, він анітрохи не повірив у те, про що говорили араби, які вирішили, що їм пощастило відкопати статую Німрода, але він відразу подумав, що, напевно, йдеться про одну з тих дивовижних статуй напівлюдини-напівтварини, що їх уже кілька знайшов італієць Ботта. А потім він побачив велетенську алебастрову голову від тулуба крилатої людини-лева. «Вона напрочуд добре збереглася. Вираз обличчя був спокійний і водночас величний; риси обличчя передані так незмушено й водночас з таким розумінням законів мистецтва, що важко було повірити в можливість цього в таку далеку від нас епоху». Сьогодні ми знаємо, що це була одна з багатьох статуй ассирійських астральних богів. Таких богів було чотири: Мардук, якого зображали у вигляді крилатого бика, Набу – крилата людина, Нергал – крилатий лев і Нінурта – орел.

Лейярд був глибоко вражений. Пізніше він писав: «Упродовж години розглядав я ці таємничі символічні зображення і розмірковував про їхнє призначення і їхню історію. Що найблагородніше міг запозичити той чи інший народ для храмів своїх богів? Які найвеличніші зображення могли бути запозичені в природи людьми, котрі прагнули знайти втілення своїх уявлень про мудрість, силу і всюдисущість вищих істот? Що могло краще уособлювати розум і знання, ніж голова людини, силу – ніж тулуб лева, всюдисущість – ніж крила птаха!

Ці крилаті людино-леви аж ніяк не були безглуздими витворами, вони не були лише плодом довільної фантазії – їхній зовнішній вигляд передавав те, що вони мали символізувати. Вони вселяли благоговіння, вони були створені як повчання для поколінь людей, що жили за три тисячоліття до нас».

У Книзі пророка Софонії містяться рядки жахливого пророцтва: «І простягне він руку свою на Північ, і знищить Ассур, і перетворить Ніневію на руїни, на місце сухе, мов пустеля.

Звістка про знахідку (вона викликала певне сум’яття серед місцевих жителів) поширилася зі швидкістю блискавки. З близьких і далеких місць до Німруда потягнулися бедуїни, з’явився навіть якийсь шейх, а з ним мало не половина його племені; всі вони розряджали в повітря свої рушниці, немов салютуючи світу, що зник за вікопомних часів. Це було фантастичне видовище. Бедуїни під’їжджали впритул до розкопок, вдивлялися у вибілену грунтовими водами протягом тисячоліть гігантську голову, піднімали у подиві руки до неба і закликали Аллаха.

Лейярд віднаходив усе нові й нові статуї. Невдовзі в нього було тринадцять пар крилатих людино-биків і людино-левів. Але, як з’ясувалося пізніше, це була не Ніневія, а третя столиця Ассирії, заснована царем Салманасаром І (1274–1245 рр. до н. е.).

Ніневію було знайдено пізніше, під час розкопок у 1849–1851 роках, саме там, де її шукав Джеймс Річ. Чудова будівля, що її Лейярд поступово відкопав у північно-західному кутку пагорба на протилежному від Мосула березі Тигра, виявилася, як це згодом було встановлено, палацом Сінаххеріба та Ашшурбаніпала.

Ассирійці першими почали використовувати сталеву зброю і впровадили нові види військ – кавалерію та саперів. Колісниці зберігалися лише для урочистих виїздів царя та його сановників.

А згодом йому пощастило знайти у двох приміщеннях велику бібліотеку.

Ми не обмовилися, і навіть порівняно з нашими сучасними бібліотеками це не перебільшення. Книгосховище, знайдене Лейярдом, налічувало тридцять тисяч томів, вірніше, тридцять тисяч глиняних табличок!