Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

* * *

Із суворими заборонами був пов’язаний день Усікновення Голови Іоанна Предтечі, чи як його ще називали в народі – Головосік (11 вересня). Жінкам не можна було готувати борщ, оскільки для цього необхідно було різати буряк та капусту – овочі, що мали круглу форму. Взагалі не бажано було нічого різати, навіть хліб. А чоловікам заборонялося голитися та дивитися на себе у дзеркало, аби не хворіти. Вранці треба було ретельно вимити голову. Цього дня слід було дотримуватися суворого посту.

* * *

Остання неділя перед Великоднем в Україні називається Вербною. За біблійним текстом, Христос цього дня в’їхав у Єрусалим, і народ вистилав йому шлях пальмовим гіллям. В Україні цю функцію взяла на себе верба – одна з найулюбленіших рослин, до того ж розпускається вона першою. В церквах цього дня проходять пишні богослужіння з обов’язковим освяченням вербних гілок. З ними пов’язано безліч повір’їв та прикмет. Головна з них: цю вербу не можна викидати, адже вона рятує від різноманітних хвороб, береже від недоброго ока, захищає від пожеж.

Верба

* * *

Багато народних свят та обрядів було пов’язано із землеробським календарем. І починало його зазвичай свято першої борозни. Урочистим початком жнив було свято першого снопа. Воно супроводжувалося обрядами із першим змолоченим снопом, який було прийнято ставити вдома на почесному місці під образами. Після закінчення жнив святкувалися так звані обжинки, під час яких останній сніп – дідух – перев’язували стрічками та вносили у хату. Його слід було зберігати до першої борозни, а зерна з нього додавати до насіння для посіву. Елементи усіх цих старовинних свят збереглися у багатьох селах і донині.

* * *

Одним з обрядів, розповсюджених по всій Україні до початку ХХ століття, була так звана толока. Ця найдавніша з форм колективної взаємодопомоги використовувалася в українських громадах для виконання необхідних суспільних або трудомістких робіт. Участь у них була добровільною. Найчастіше за допомогою толочан проводилися різноманітні польові роботи, будівництво житла та інших будівель, усунення наслідків стихійних лих, допомога бідним та сиротам. Заради цього не гріх було працювати у недільні та святкові дні, за винятком великих релігійних свят. Традицію проведення толоки не забуто і сьогодні, особливо у сільських районах країни. А 7 липня 2009 року у рамках всеукраїнської благодійної акції «Відродимо Запорозьку Січ» пройшла унікальна Січова толока. Цього дня на острові Хортиця було організовано роботи з прибирання та упорядкування історико-культурного комплексу «Запорозька Січ».

* * *

Сьогодні мало хто з українців знає, як цікаво святкували колись новосілля: за звичаєм до хати або квартири першим пускали кота (раніше він мав провести там ніч), потім благословляли іконою або хлібом-сіллю нове приміщення, кропили його святою водою. Закінчувався обряд подарунками та застіллям. В ті часи усі учасники новосілля добре знали, які подарунки вони мали принести новоселам: батьки – подушки, родичі та сусіди – посуд, ножі, виделки, оскільки переносити старий посуд до нового житла заборонялося. А ще вважалося небажаним переселятися «на молодий місяць» та під час посту.

* * *

Після свята Покрови (14 жовтня) і до Пилипівського посту (14 листопада) в Україні прийнято було справляти весілля. Іншим підходящим для цього періодом був час між Хрещенням та Масляною. І хоча сучасні РАГСи реєструють шлюби повсякчас, і сьогодні порою, найбільш насиченою весіллями, лишається осінь.

* * *

Жодне українське весілля не обходилося і не обходиться навіть сьогодні без весільного короваю. Раніше його випікали спеціальні жінки-коровайниці. Вони обов’язково мали перебувати в першому шлюбі і жити у мирі та злагоді з чоловіком. Вважалося, що коли хліб пектиме людина із поганою репутацією, то усе погане перейде у хліб, а отже, і на того, кому його призначено. За звичаєм, весільний коровай клали на спеціальну підкладку з тіста – твердий корж, навколо нього розміщали кілька шишок та обводили крайкою з тіста, згори прикрашали фігурками – зображеннями сонця, голубків, колосся.

Для українців велике значення мав вибір дня тижня для сватання. Так, на Слобожанщині було марно чекати сватів у понеділок чи п’ятницю, – ці дні вважалися невдалими для такої події: або гарбуза піднесуть, або майбутнє подружнє життя буде нещасливим. За традицією, тут сваталися по вівторках.

Весільний коровай

* * *

В Україні довгий час, майже до ХІХ століття, було розповсюджене сватання дівчини до хлопця. Цей звичай існував ще з часів Запорозької Січі. Наприклад, вона могла вибрати собі чоловіком засудженого на страту козака. В такому випадку дівчині було достатньо накинути йому на голову спеціально приготовану хустку. Якщо козак погоджувався, то вирок скасовували, і він отримував помилування, якщо ж ні, то його страчували. Цікаво, що в історії Січі відомі обидва варіанти…

* * *

Однією з традицій був «викуп» нареченої або, як казали у давні часи, «віно». Відомо, що ще князь Володимир, аби укласти шлюб із грецькою принцесою Анною, поступився візантійцям Корсунем та Кримом – «за віно, заради царівни». Ярослав Мудрий віддав свою сестру за польського короля Казимира, отримавши «за віно» 800 українських полонених, які вже і не сподівалися знову побачити рідний край. Викуп нареченої у жартівливій формі зберігся і в сучасній весільній церемонії. А різноманітні перепони, які родичі молодої влаштовують на шляху нареченого, – це нагадування про звичай викрадати наречену.

* * *

У давні часи майже усі гості на весіллі мали певні «весільні посади». Наприклад, старший сват був розпорядником свята, його жінка (сваха) збирала подарунки, дружки допомагали нареченій, а брат її «продавав». Представників найважливіших весільних чинів перев’язували рушником або приколювали на їхній одяг букетики квітів. Усе це у більш сучасному вигляді і сьогодні присутнє на весіллях.

* * *

Та окрім короваю, в українців існувало ще чимало весільних хлібів. З паляницею сваталися, з шишками та калачами запрошували на