Читати книгу - "Офіцер із Стрийського парку"

може захотіти помститися нарешті за приниження тієї ж давнини. Хтозна, як кримінальний король зможе використати відомості проти нього. Йому ніхто й нічого не завадить навіть шукати короткого союзу з польськими військовими чи політиками, аби ті змогли зупинити Климів поступ і перешкодити його місії.

Батяра Пляму й повію Агнешку не брав у розрахунок. Та потім подумав: вони теж чули, чого не мали. І обох Тима при бажанні ладен використати наосліп. Після чого порухом мізинця списати з рахунків, тож відповідальним за їхню смерть так само буде Кошовий. Але якщо постійно про це думати, запросто притягнеш до себе подібні біди. Тож, вирішивши зосередитися на справі й продумати подальші кроки, він спершу попрощався з Шацьким, ледь не силою відправивши його додому, до Естер. Ще раніше розійшовся з Ліндою, а повії тицьнув дві з трьох купюр, котрі лишилися в гаманці.

Випите за день вивітрилося.

Місто огорнув тривожний жовтневий вечір.

Міркуючи про своє, Клим пішки дістався до себе на Личаківську. Передчував зустріч із Зінгером та продовження ранкової розмови. Домовласника не було, й Кошовий зітхнув полегшено.

Відчинив двері.

Як і слід було чекати, не світилося.

— Де тебе носить, Климентію? — почув раптом із темряви.

Магда.

А вона ж іще не мала повернутися.

Розділ шостий

Магда в сутінках

— Що сталося?

— У сенсі?

— Ти сидиш у темряві.

— Гаснуло світло. Ти знаєш, останнім часом це трапляється.

— Але вже є. У пана Зінгера он світиться.

— Мабуть. Не знаю. Дуже втомилася, сіла, ліньки було вставати. Навіть лампу запалити чи свічку.

Кошовий повернув вимикач.

Магда Богданович сиділа в кріслі за великим письмовим столом. Перетягнувши його в куток, колишній пожилець, адвокат Євген Сойка, облаштував там щось подібне до кабінету — окремої кімнати для роботи апартаменти не передбачали, лиш залу, спальню, кухню та ванну з ватерклозетом. Остаточно перебравшись до Клима три роки тому весною, після повернення з Трускавця, де вони пересиділи російську окупацію, Магда ніколи не займала це місце, залишаючи за Кошовим право на особистий простір.

— Ти спитала, де мене носить, — Клим почепив капелюха на вішак і заходився розстібати пальто. — Зазвичай ти повертаєшся зі шпиталю пізніше. А як приходиш раніше, тебе не цікавить, де я затримуюсь. І, здається, ніколи не переймалася моїми справами.

— Бувало, що переймалася.

— Так, коли вони перетиналися з твоїми інтересами.

— Климентію, у мене є підозра — ти шукаєш приводу з’ясувати стосунки.

— Навпаки, Магдо. Розмову почала ти.

— Я лише запитала, де ти ходиш.

— Це значить — тобі раптом стало вкрай важливо застати мене вдома.

— А що, як мені просто захотілося сьогодні побачити тебе? Ти не припускаєш, що я могла заскучати?

— Чому ж, — він скинув пальто. — Мені навіть приємно. Але ж це не так. Принаймні сьогодні.

...Кошовий досі не міг пояснити собі, куди заходить його життя з Магдою.

Коли вони зустрілися десять років тому, це була молода вдова начальника кримінальної поліції Густава Богдановича, попередника Віхури. Тоді вона жила в апартаментах готелю «Жорж», за які не платила, бо дирекція вважала за честь надати пані Магді дах над головою та повний пансіон. Міська еліта, включно з президентом міста й всесильними багатіями, наввипередки намагалися стати їй у пригоді. Причина — спадщина, залишена покійним чоловіком. Начальник поліції зібрав архів, у якому зберігалися дані на всіх, хто бодай щось значив у Львові, тому впливові особи мали причини боятися розголосу. За кожним обов’язково водився бодай один грішок, тож Магда тримала їх у своїх кігтиках.

На той момент вона була за крок від нового шлюбу. Несподівана влада не рятувала від самотності, молода жінка втомилася й нарешті зустріла Адама Вишневського, з яким готувалася пов’язати подальше життя. Кошовий не бажав їй нічого лихого, та все ж зробив весілля неможливим. Інакше вчинити не міг: пан Адась виявився убивцею, готував замах на Клима, і той не міг дозволити йому лишатися в місті.

Вишневський убив адвоката Сойку, маючи на те дуже серйозний мотив. На той час Кошовий також усвідомив, ким став у Львові його давній київський колега. Жалю не відчував, і, якби викритий ним Адам прийшов на відверту розмову та признався за чаркою наливки, Клим не мав би підстав порушувати його матримоніальні плани. Але замість того наречений Магди захотів його вбити. Попередивши замах, Кошовий зрозумів: рано чи пізно Вишневський захоче його знищити. Не фізично, так в інший спосіб, накрутити кохану Магду нічого не вартує. Тож не лишив Адамові вибору: своє мовчання в обмін на розрив із нареченою та виїзд зі Львова назавжди.

Згодом Магда щось запідозрила. Не маючи доказів, вона знайшла інші причини, аби посваритися з Климом, і тривалий час він побоювався: одного разу примхлива пані Богданович порухом мізинця знищить його кар’єру на новому місці. Та потому, як Кошовий знайшов убивцю її близької подруги, вони уклали перемир’я. Потім, шукаючи божевільного Різника, він дізнався таємницю походження Магди й деякі не зовсім привабливі сторінки її минулого. А згодом, коли вони вже стали коханцями, вона сама відкрила великий секрет: нема картотеки Богдановича, все це — блеф, який дозволив молодій вдові вижити в жорсткому світі.

Чорний кіт пробіг між ними два роки тому.

Тоді Магда навіть пішла з дому, та повернулася, коли Климові вдалося знешкодити російського шпигуна на прізвисько Баламут. Але зерна протиріч нікуди не поділися. Вони почали проростати. Коли українці з поляками зробилися відкритими ворогами, Кошовий із Магдою, не змовляючись, вирішили не говорити на слизьку тему взагалі. Обоє розуміли: ризикують щонайменше обопільним відторгненням із своїх кіл. Їхня пара могла стати гнаною, і вигнанці змушені будуть або розійтися, або, спаливши за собою всі мости, забратися зі Львова геть, щоб нікому не муляти очей. Вони знайшли час і сили переговорити про це.

Зупиняли дві обставини.

Перша: українець і полячка відтепер ніде не зможуть знайти спокій. Хіба б виїхали до Парижа, Берліна, Лондона чи, хай там як, перетнути океан, подавшись до американських або канадських берегів. Жоден із варіантів не влаштовував обох.

Друга: вони справді кохали одне одного. Тільки за весь час, поки були разом, жодного разу не освідчилися. Пристрасний шепіт у ліжку під час любощів нічого не означав, бо в такі моменти