read-books.club » Публіцистика » Панас Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Панас Мирний"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Панас Мирний" автора Леонід Володимирович Ушкалов. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 28
Перейти на сторінку:
бабуся тільки мовчки схилила голову), учений каже таке: «Це вже повна безнадія, принціпіальний якийсь песимізм. Не диво, що й малюнки життя на ґрунті такого песимістичного світогляду виходять темними…» Усе це так, от тільки бабусина мовчанка означає тут не «принципіальний песимізм», а відчуття трансцендентності Правди, тобто тієї межі, за якою розум поступається місцем вірі, а сьогосвітній морок – світлу другого пришестя Христа. Перемога Правди над Кривдою перебуває по той бік земної історії. Згадаймо сцену з ікони Страшного суду: «Да тут же Правда Кривду стріляєт, и Кривда пала со страхом». Може, найвиразніше ця думка звучить у циклі «Як ведеться, так і живеться», де оповідач каже про те, що означає для людей недільний церковний дзвін: «…Народ чує поклик, він нагадує йому про страждання того, котрий стільки терпів, стільки мучивсь; він нагадує йому і про його страждання, сподіваючись… Чого? Чогось кращого, віруючи, що воно колись таки настане, колись таки прийде. Віра йде з роду в рід, від батька до сина, від сина до внука, і дітвора, чуючи приповістки про Праведного Чоловіка, йде за родом…» «За родом», поза сумнівом, ішов і сам письменник, про що найкрасномовніше свідчить апофеоз містерії «Спокуса»: «У невеличких яслах лежить народжений Христос. Над його головою стоїть і сяє у небі ясная зоря. З одного боку над яслами схилилася Божа Мати, а з другого – стоять волхви, уклоняючись Христові. З неба доноситься пісня: “Слава Богові в високостях! / На землі – спокій, / А над людьми Божа ласка!”» Картина Віфлеємського вертепу, яку вивершує янгольська небесна пісня (Євангелія від св. Луки 2: 14), може означати тільки одне: письменник вірить у перемогу Правди над Кривдою, але не людської «правди-мсти», а невідсьогосвітньої Правди-Христа, так само, як у лірницькій пісні «Про Правду та Кривду»: «Бо сам Господь – Правда, і смирить гординю, / Сокрушить Неправду, вознесе святиню».

Невдовзі після закінчення роботи над «Казкою про Правду та Кривду» Мирний починає працю над одним з найліпших своїх творів – повістю «Лихо давнє й сьогочасне». Ця повість має дві частини: перша змальовує «лихо давнє», а друга – «лихо сьогочасне». В основу сюжету першої частини покладено легенду з часів кріпаччини про те, як кріпаки неждано-негадано стали кумами свого пана, чиїм прообразом був генерал-майор Павло Григорович Башкирцев – дід славетної художниці Марії Башкирцевої, яка в передмові до свого щоденника говорила про нього як про людину хоробру, сувору, жорстку, ба навіть жорстоку. Саме ці риси пана Башкиря підкреслює і Мирний. Коли хтось зі знайомих пана сказав, що його кріпаки «покірні та слухнятні – нижче трави, тихше води», Башкир скрикнув: «Не кажіть мені такого про людей!.. Не кажіть нічого!.. То не люди добрі, то гадюки капосні! Одного я в Господа Бога молив, однії ласки просив – дати на них усіх одну спину, щоб як одного вчистив, то всім зразу дошкулив! А то руки свої пооббивав, б'ючись, голос стратив, лаючись, а все одно: мов у стіну горохом!..» Він навіть гадки не припускав про волю для кріпаків: «Навіщо їм та воля здалася? Щоб порізались?.. їй-богу, поріжуться! Син батька заріже, а не то що чужий чужого… Та якої їм ще треба волі? Чи вони в мене голодні-холодні, чи не ситі й одіті? Чи їм нігде серед степів прогулятися?». Мовляв, коли людям дати волю, то вони не будуть триматись купи, розповзуться навсібіч, як руді миші, і згинуть. Словом, пан Башкир – справжнє втілення «лиха давнього». Випадком сліпої долі кумами цього пана і стають кріпак Федір та його донька Марина. Це химерне кумівство закінчується тим, що Федір гине, а Марину, яку пан зробив своєю коханкою, рятує від загибелі старий пастух Улас. У другій частині повісті письменник змальовує «лихо сьогочасне» – життя селян після емансипації: голод, холод, наймитування, луддизм, моральний розклад, що його втіленням стає та ж таки Марина, і неодмінне чекання «слушного часу». Виходить так, що «сьогочасне лихо» страшніше за «лихо давнє». Принаймні якраз таку думку висловлює у фіналі повісті дід Улас, чиїм голосом промовляє сам автор: «Правда, що й то лихо було – тяжке лихо, що нас до землі гнуло, над нами знущалося, за людей нас не лічило. А проте те давнє лихо не різнило людей, не розводило їх в різні сторони, не примушувало забувати своїх, навчало держатися купи. А тепер яке лихо настало?.. Ох! Сьогочасне лихо – то справжнє лихо!». Своїми передсмертними словами дід Улас ніби підтверджує лихі передчуття пана Башкиря, висловлені на початку повісті. Прикметно, що й сам Мирний уже в 1919 р. завершить свій останній прилюдний виступ словами про «сучасне лихо, що доводиться переживати нашій неньці Україні».

Іще одним твором, над яким Мирний працював дуже плідного для себе 1883 p., була історична драма «Лимерівна». Письменник ґрунтовно редагує старий текст цього твору. По-перше, він надає історичному матеріалові виразно злободенного звучання. Недаром київський цензор перегодом наголосить: «Дійові особи і за своїм характером, і за своїми словами нічим не відрізняються від сучасних малоросів, а один з головних персонажів (Василь Безродний) навіть виказує такі негативні погляди на власність та на заможних і багатих людей, які в наш час проповідують люди, котрі засвоїли соціалістичні ідеї». По-друге, Мирний намагається усунути зайвий етнографізм, а водночас «заземлити» і сам сюжет, і персонажів, надавши їм більшої життєвої та психологічної достеменності, хоч твір загалом не втрачає ані своєї романтичної піднесеності, обумовленої самим трагічним сюжетом балади про Лимерівну, ані романтичної трактовки головних героїв – Наталі та Василя. Хіба ж не вчувається питомо романтичний Weltschmerz у словах Наталі: «…Поки ще не зачався чоловік, доти він душа без тіла, вільна, носиться в широкім просторі синього неба… Нащо ж мене звідти узяли, на землю звали? нащо вільну душу закували в тіло?.. Господи! який же немощний та безталанний чоловік на світі!». Та й Василь час від часу, за словами Єфремова, постає як «театральний коханець з деяким одтінком демонізму». Загалом беручи, сліди творчого навчання Мирного в улюблених класиків світової драматургії тут досить помітні. Так, образ Шкандибихи має виразні паралелі до образу Кабанихи з драми Островського «Гроза», а сцена божевілля Наталі, напевно, має за взірець відповідну сцену з Офелією в шекспірівському «Гамлеті».

Десь у листопаді 1883 р. роботу над драмою було завершено і Мирний надсилає її до Києва. Крім Івана Білика, рукопис твору читали Олександр Кониський, Павло Житецький, Микола Лисенко та Василь Горленко. Судячи з усього, членам київської «старої громади» «Лимерівна»

1 ... 20 21 22 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панас Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Панас Мирний"