Читати книгу - "Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є"

Поглянувши на свою поведінку і почуття, а не на шкідливі звички, крізь збільшуване скло вразливості, я змінила своє життя. Я також зміцніла у своїй відданості ідеї тверезості, здоровому способу життя і духовності. Я можу впевнено сказати: «Привіт, мене звати Брене, і сьогодні мені кортить подолати вразливість і невпевненість за допомогою яблучних оладок, пива, сигарет і семигодинного сидіння у “Фейсбуці”». Я ніяковію, але це щира правда.

Притлумлюючи темряву, ми притлумлюємо світло

Інше дуже несподіване відкриття: дослідження показало, що немає чогось такого, як вибіркове притлумлення емоцій. Існує цілий спектр людських емоцій і, приглушуючи негатив, ми також приглушуємо позитив. «Загладжуючи» біль і вразливість, я також ненавмисно притуплювала позитивні відчуття, як-от радість. Озираючись назад, я не можу пригадати жодного іншого відкриття, яке би змінило моє життя більше, аніж це. Нині я навчилася занурюватися в радість, незважаючи на те, що стала чутливою і вразливою. Насправді я навіть очікую чутливості і вразливості.

Радість — така ж шпичаста і гостра, як будь-яка з темних емоцій. Нестямно когось кохати, вірити в щось усім серцем, цінувати швидкоплинні миті, віддаватися життю цілком і не вимагати жодних гарантій безпеки — це все ризики зазнати вразливості і часто болю. Втрачаючи терпимість до дискомфорту, ми втрачаємо радість. Насправді дослідження згубних звичок показують нам, що досвід інтенсивних позитивних емоцій може викликати «рецидив» з такою ж вірогідністю, як і інтенсивно болісні переживання[36].

Ми не можемо скласти перелік «поганих» емоцій і сказати: «Я збираюся їх пригасити», а потім скласти перелік позитивних емоцій і сказати: «А цим я віддаватимуся сповна!» Можете собі уявити, яке зачароване коло виникне: «Я не зазнаю багато радості, отож немає звідки черпати сили, коли відбувається щось погане. Негативні емоції відчуваються ще болісніше, тому я тлумлю їх. Я притлумлюю почуття так, що не відчуваю навіть радості, і так далі».

Більше про радість я розповім у наступному розділі. Зараз, коли в моєму житті почали знову з’являтися гострі кути, я зрозуміла, що занурення у дискомфорт вразливості вчить нас впускати у своє життя радість, вдячність і благодать. Я також починаю розуміти, що входження в зону дискомфорту і страху вимагає як духовності, так і психологічної стійкості.

Найважче в тому, що я пропоную у цьому розділі, можна висловити питанням, яке мені часто ставлять (особливо мої колеги з академічного світу): чи є духовність необхідним компонентом стійкості? Відповідь: так.

Відчуття безнадійності, страху, провини, болю, дискомфорту, вразливості й ізоляції саботують нашу стійкість. Мені здається, що боротися з цим переліком може тільки єдине, достатньо сильне переконання — віра в те, що ми всі відчуваємо це, і що існує щось більше за нас, здатне наповнити наше життя коханням і співчуттям.

Знову ж таки, я не виявила на ринку стійкості жодного виду духовності, який би був дієвішим за інші. Тут йдеться не про релігію чи науку, а лише про те, що зцілює і зміцнює нас.

У моєму випадку духовність — це віра в Бога, і найчастіше я знаходжу цю віру в природі, людях і музиці. Усі ми повинні називати духовністю те, що нас надихає.

Неважливо, переживаємо ми негаразди, оклигуємо після емоційної травми чи боремося зі стресом і тривогою; наявність мети, сенсу і бачення власного майбутнього допомагає нам зрозуміти, що відбувається, і крокувати вперед. Без мети, сенсу життя і віри в майбутнє легко втратити надію, стати глухим до емоцій або ж віддатися під владу обставин. Ми відчуваємо себе нікчемними, ні на що не здатними і неспроможними боротися. Суттю духовності є близькість. Коли ми віримо в цей нерозривний зв’язок із іншими людьми, то не відчуваємо себе самотніми.

АКТивація

Аналізуйте. Одна моя хороша подруга почула цю чудову установку на рішучість дотримуватися намірів на зібранні анонімних алкоголіків. Я у захваті від цих питань:

• Чи утримався я сьогодні? (Розумійте під утриманням що завгодно — мені здається, що найскладніше утримуватися від їжі, праці і комп’ютера).

• Чи займався я сьогодні спортом?

• Що я зробив для себе сьогодні?

• Що я сьогодні зробив для інших?

• Чи тримаю я якісь емоції невисловленими?

• Що хорошого сталося сьогодні?

Керуйтеся натхненням. Мене надихає цитата письменниці і дослідниці Елізабет Кюблер-Росс: «Люди — наче вітражні вікна. Вони мерехтять і сяють на сонці, але коли сутеніє, їхню красу помітно, лише якщо самі вони випромінюють світло». Я щиро вірю, що світло, яке випромінювали мужні люди, з якими я спілкувалася, було духовністю. Мені подобається думка про світло в нашій душі.

Творіть і дійте. Мені подобається щоденно медитувати і молитися. Для мене тиха молитва іноді є найкращим способом знайти в собі сили жити.

А як АКТивуєте себе ви?

Дороговказ № 4. Культивування почуття вдячності і радості: позбудьтеся страху дефіциту і темряви

Я вже згадувала про те, як мене здивувало, що певні поняття з мого дослідження з’являлися в парах або в групах. Ці «колекції понять» докорінно змінили систему моїх уявлень про життя і життєвий вибір.

Чудовий приклад — це те, як крокують пліч-о-пліч кохання і відчуття єдності. Тепер я розумію, що для того, аби відчути справжню близькість, мені потрібно бути собою справжньою, а це можливо, лише коли любиш себе. Упродовж років я вважала, що все навпаки: я роблю все, що завгодно, аби стати «своєю», відчувати, що мене приймають, бо це підвищує мою самооцінку. (Коли я лише пишу ці слова і згадую, скільки років змарнувала на таке життя, відчуваю втому. Не дивно, що я так довго відчувала себе виснаженою!)

Багато в чому це дослідження навчило мене не лише новому способу мислення, коли йдеться про життя і кохання, але й показало взаємозв’язок між моїм життєвим досвідом і рішеннями, які я приймаю. Одна з найфундаментальніших змін у моєму житті сталася, коли я замислилася над взаємозв’язком вдячності і радості.

Я завжди думала, що щасливі люди — це вдячні люди. Тобто чому б їм такими не бути? У них є все, за що можна дякувати життю. Але, провівши незліченні години за вислуховуванням історій про радість і вдячність, я виявила три стійкі закономірності:

• Усі без винятку опитувані, які називали себе людьми, що радіють життю, висловлювали вдячність світові і вважали, що завдячують своєю радістю саме йому.

• Радість і вдячність — це духовні практики, які пов’язані з вірою в єдність людства і силу, більшу за нас.

• Опитувані насамперед відзначали відмінність між щастям і радістю як різницю між властивою людям емоцією, що залежна від обставин, і духовною практикою єднання зі світом, пов’язаною з формуванням у собі відчуття вдячності.

Вдячність

Коли йдеться про вдячність, слово, яке в процесі цього дослідження виходило на перший план, — це «практика». Не думаю, що інших дослідників це спантеличує, але особисто я завжди вірила, що теорія значно важливіша за практику, тому прийняла ці слова за заклик до дії. Насправді я мушу зізнатися, що неохоче визнання важливості практики стало іскрою, яка розпалила полум’я мого духовного пробудження в 2007 році.

Я роками використовувала поняття «вдячне ставлення». Але згодом я дізналася, що ставлення — це лише напрям або спосіб мислення і що «ставлення» не завжди збігається з поведінкою.

Наприклад, можна сказати, що мені близька філософія йоги. Ідеали і переконання, якими я керуюся