Читати книгу - "Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є"

як насильство, сексуальна наруга над дітьми, порнографія і цензура, маскулінність і самотність, підліткова вагітність, алкогольна та наркотична залежність та нездорове харчування. Кілборн пише: «Ринок реклами щороку заробляє більше 200 мільярдів доларів. Кожен із нас щодня бачить понад 3 000 рекламних оголошень. Однак дивує те, що більшість із нас вірить, що реклама ніяк не впливає на нас. Реклама продає щось більше, ніж товари. Вона продає цінності, образи, уявлення про успіх і життєві пріоритети, кохання і сексуальність, популярність і нормальність. Реклама розповідає нам, хто ми такі та якими повинні бути. Інколи вона продає згубні звички»[32]. Я наполегливо рекомендую вам переглянути фільми Кілборн і Катца — вони змінили мій погляд на світ і себе. (Останній фільм Джин Кілборн називається «Убийте нас ніжно-4» (Killing Us Softly 4)[33], а остання робота Катца — «Убивчі ігри: жорстокість, медіа і криза маскулінності» (Tough Guise: Violence, Media, and the Crisis in Masculinity)[34].

Як я вже згадувала, духовність дає нам бачення перспективи, сенсу і мети нашого життя. Коли ми дозволяємо масовій культурі переконати себе, що нам чогось бракує, що ми достатньо не заробляємо і маємо замало речей, це руйнує наші душі. Ось чому я думаю, що критичне сприйняття і перевірка реальністю є як виразом духовності, так і стилем критичного мислення.

Притлумлення і згладження емоцій

Чимало учасників дослідження, з якими я розмовляла, потерпали через невпевненість у собі. Коли ми говорили про те, як вони долають неприємні емоції (такі як сором, сум, страх, відчай, розчарування і смуток), я знову і знову чула про потребу тлумити і «згладжувати» почуття, які викликають уразливість, дискомфорт і біль. Учасники описували, як вони роблять усе, щоб притлумити свої почуття або уникнути болісного досвіду. Дехто з них цілком усвідомлював, що їхня поведінка спрямована на притлумлення, інші навіть не замислювалися над цим. Коли ж я розпитувала про це саме учасників дослідження, які живуть щиросердним життям, усі вони розповідали, що намагаються не стримувати почуттів, усвідомлено уникають «гальмівної» поведінки і занурюються в дискомфорт негативних емоцій.

Я знала, що це було критично важливо для мого дослідження, тому провела декілька сотень інтерв’ю, намагаючись краще зрозуміти наслідки притлумлення почуттів і те, як їхнє «згладжування» пов’язане зі згубними звичками. Ось що я дізналася:

1. Більшість із нас (свідомо або ні) схильні робити те, що допомагає притлумити і зменшити вразливість, біль і дискомфорт.

2. Згубні звички можуть бути наслідком хронічного і нав’яз­ливого прагнення притлумити почуття і зменшити їхню гостроту.

3. Ми не можемо пригнічувати емоції вибірково. Притлумлюючи болісні емоції, ми також притлумлюємо емоції позитивні.

Найсильніші емоції в нашому житті ранять, мов шпичаки. Проштрикуючи нас, вони спричиняють дискомфорт і навіть біль. Лише очікування або страх перед цими емоціями може викликати в нас нестерпну вразливість. Ми знаємо, що станеться. Для багатьох із нас перша реакція на страждання і біль, викликані цими уколами, — аж ніяк не занурюватися у дискомфорт і шукати виходу з нього, а, навпаки, позбуватися його. Ми робимо це, притлумлюючи і згладжуючи гострий біль за допомогою будь-чого, що дає швидке полегшення. Ми знеболюємо себе алкоголем, наркотиками, їжею, сексом, стосунками, грошима, роботою, опікою, азартними іграми, хатніми справами, пригодами, хаосом, шопінгом, плануванням, перфекціонізмом, постійними змінами та Інтернетом.

До початку дослідження я вважала, що притлумлення і згладжування болісних емоцій відбувається лише за допомогою алкоголю чи наркотиків, але більше я так не вважаю. Зараз я впевнена, що залежністю можна назвати будь-яку хронічну і нав’язливу модель поведінки. Ті жінки й чоловіки, котрих я опитала і які живуть у злагоді із собою, також не застраховані від страху перед емоціями. Основна їхня відмінність полягає у тому, що вони свідомі небезпек такої поведінки і навчилися долати страждання, уповні переживаючи їх.

Я абсолютно переконана, що генетика і нейробіологія відіграють вирішальну роль у виникненні згубних звичок, але я також упевнена, що безліч людей, які тлумлять свій біль, також потерпають від інших видів залежності, не схожих на захворювання у медичному сенсі. Немає двох однакових залежностей.

Коли я починала своє дослідження, я вже багато знала про згубні звички. Якщо ви читали мою книгу «Я думала, це все лише через мене» (I Thought It Was Just Me) або якщо ви стежите за моїм блогом, то, можливо, знаєте, що я не вживаю алкоголю майже п’ятнадцять років. Я завжди чесно розповідаю про своє минуле, але я ще не писала про це в подробицях, тому що, поки не почала працювати над дослідженням щиросердного життя, я не до кінця розуміла, чому відмовилася від алкоголю.

Зараз я все розумію.

Мене бентежив той факт, що я ніколи не відчувала себе на одній хвилі з алкоголіками в стані ремісії. Відмова від вживання алкоголю і програма «Дванадцять кроків»[35]— це важливі і засадничі принципи мого життя, але в Товаристві анонімних алкоголіків мені подобається не все. Наприклад, мільйони людей зобов’язані життям сміливій фразі: «Привіт, мене звати (ім’я), і я алкоголік». Це мене ніколи не влаштовувало. Хоча я ціную тверезість і переконана, що відмова від алкоголю радикально змінила моє життя, проказування цих слів завжди здавалося мені непотрібним і на диво нещирим.

Я часто запитувала себе, чи не розгубилася я, покінчивши з багатьма шкідливими звичками водночас. Мій перший психотерапевт не могла зрозуміти, до якого фахівця мені потрібно звернутися, і була приголомшена моїм «глибинним розумінням» (Я відмовилася від алкоголю, тому що хотіла більше дізнатися про своє справжнє «Я», а моє тусовочне «Я» перешкоджало мені це зробити). Одного вечора вона поглянула на мене і сказала: «У вас вінегрет зі шкідливих звичок — усього потрошки. Для певності вам краще припинити пити, палити, переїдати і лізти в справи членів своєї сім’ї».

Я пам’ятаю, як поглянула на неї, жбурнула на стіл виделку і сказала: «Ну, просто чудово. Припускаю, у мене з’явиться трохи часу на всіх потрібних мені фахівців». Я ні до кого не зверталася по допомогу. Я відмовилася від вживання алкоголю і сигарет наступного ж дня після закінчення магістратури, відвідала декілька зібрань анонімних алкоголіків, щоб засвоїти програму «Дванадцять кроків», і відмовилася від алкоголю на один рік.

Тепер я знаю, чому.

Я змарнувала більшу частину свого життя, намагаючись утекти від вразливості і невпевненості. Я зростала без навичок і емоційної практики, потрібних для того, щоб «зануритися у дискомфорт», тому з часом призвичаїлася знімати стрес за допомогою алкоголю. Але для цього виду зловживання алкоголем не існує терапії. І після кількох зібрань я зрозуміла, що подібні причини залежності не надто подобаються педантичним прихильникам Товариства анонімних алкоголіків.

Як на мене, проблема полягала не лише в дискотеках, холодному пиві і «Мальборо лайт» у часи моєї молодості — я зловживала також банановими хлібцями, мексиканськими чіпсами з гострим соусом, Інтернетом, роботою, хатніми справами, марними тривогами, плануванням, перфекціонізмом і рештою, що могло притлумити це агонізуюче і сповнене тривоги відчуття вразливості.

Кілька друзів, надихнувшись моїм прикладом, теж замислилися над своїми звичками: «Я випиваю один-два келихи вина щовечора — це погано?», «Я завжди ходжу до крамниць, коли відчуваю стрес або депресію», «Я просто божеволію, якщо мені доводиться байдикувати».

І знову ж таки, довгі роки досліджень переконали мене, що всі ми приглушуємо і згладжуємо неприємні емоції. Питання в тому, чи _________________ (переїдання, алкоголь, марнотратність, азартні ігри, прагнення врятувати світ, нескінченне пліткарство, перфекціонізм, шістдесятигодинний робочий тиждень) не перешкоджають нам бути собою? Чи не заважають вони