Читати книгу - "Вовк-тотем"

Чень Чжень раптом здригнувся в душі. Він подумав, що раніше давав Вовчику так багато м’ясної їжі, навіть сире м’ясо з кров’ю, однак малий ніколи раніше так не поводився. Чому ж, побачивши цього великого й жирного гризуна, він так змінився? Може, це — один із вовчих способів привітати себе зі здобуттям здобичі? Або церемонія, з якої слід розпочинати споживання дичини? Той набожний вигляд робив його дуже схожим на вірянина на причасті.

Чень Чжень міркував над усім цим до болю в голові, аж поки раптом не збагнув, що він щойно дав Вовчику їжу, яка істотно відрізнялась від попередньої — раніше, якої б якісної їжі він не давав Вовчику, вона вже була розібрана на маслаки й порізана на шматки, або так чи інакше оброблена людиною, а ця «їжа» була суто природною, стовідсотковою дичиною, яка мала голову й хвіст, мала тіло й пазурі (ратиці), шкіру й вовну, тобто була завершеною «річчю», як корова, вівця, кінь чи собака, навіть, можна сказати, була такою ж «істотою», як і він сам. Можливо, вовки таку цілісну їжу й «істот», що мають свою форму, розглядають як найбільшу цінність, якою дано насолоджуватись тільки таким найвищим істотам, як вовки. А порубані м’ясо й кістки, що втратили свою початкову форму, якими б смачними вони не були, — це об’їдки, призначені для людей, і якщо їх їсти, то втратиш високий статус вовка. Не дивно, що люди так високо цінують смажених цілком биків, баранів, кабанів та качок і, перш ніж споживати таку їжу, проводять урочисті церемонії — напевне, це також відбувається під впливом вовків? А може, для вовків і людей герої дещо схожі?

Вовчик уперше мав справу з такою цінною цілісною їжею, тож виявилась його висока природа і спричинила всі ці набожні дії й церемонію.

Однак Вовчик ніколи раніше не брав участі в жодній церемонії у вовчій зграї, як же він міг так чітко й упорядковано виконати всі ці три набори рухів? Причому було схоже, ніби кожний набір він практикував раніше безліч разів і тепер виконував їх так чітко й відпрацьовано, ніби під керівництвом якогось суворого викладача. Чень Чжень, як не міркував, не міг розгадати цієї загадки.

Вовчик зітхнув, але все ще не розривав жертву на шматки й не їв м’ясо. Він обтрусив тіло, навів лад із вовною і раптом, високо піднімаючи передні лапи, почав повільно бігати колами біля гризуна. Від щастя він примружив очі, наполовину відкрив пащу й також наполовину висолопив язика, дуже повільно піднімав ноги і так само повільно опускав їх, ніби білий кінь у виставі на арені радянського цирку, дуже акуратно й повільно виконуючи свої рухи, навіть трохи напоказ. Вовчик, ретельно зробивши декілька повільних кіл, раптом додав швидкості, однак чи швидко він біг, чи повільно, те коло все одно було однаково великим, а на піску залишилася безліч слідів від вовчих лап, що утворювали стандартне коло.

Чень Чжень, напружено думаючи, раптом згадав початок ранньої весни й гору трупів військових коней у тому таємничому й страшному вовчому колі. Доріжка по колу там була протоптана кількома десятками вовків, які бігали навколо щільно складених на купу кінських трупів, ніби на картині з демонами. Старі люди були переконані, що таким чином степові вовки запитують у Тенґера вказівок і надсилають йому свою подяку… Те вовче коло було надзвичайно рівним, як і коло, щойно протоптане Вовчиком, а в центрі кожного з цих кіл щоразу опинялася цілісна здобич, у тілі й вовні.

Не дивно, що Вовчик не наважився відразу ж спожити цю свіжатину, а вимушений був протоптати коло на подяку Тенґеру!

Так атеїст зустрівся зі схожою на міф реальністю або з міфом у реальності. Чень Чжень відчував, що не може пояснити цю надзвичайно дивну поведінку Вовчика ані «здібностями», ані «вродженими якостями». Він уже багато разів був навчений степовими вовками: їхню поведінку важко пояснити з точки зору людини.

А Вовчик продовжував у піднесенні бігати колами. Однак він уже один день зовсім не їв свіжого м’яса, тож у цю мить був дуже голодним вовком, у якого бурчало в животі. Зазвичай, коли голодний вовк бачить свіже м’ясо з кров’ю, він стає скаженим вовком. Тож чому Вовчик так дивно поводився і робив усі ці рухи, властиві тільки набожному вірянину? Якщо він раптом був готовий витримувати голод, щоб виконати таку складну «релігійну церемонію», то, може, у вовчому світі також є первісна релігія, яка й визначає потужною духовною силою поведінку степових вовків? Навіть може впливати на вовченя, якого відлучили від зграї дуже малим, ще поки воно не розкрило оченят? Чень Чжень запитував себе, невже первісні релігії людства потрапили до світу людей із світу тварин? А первісні степовики й степові вовки мали релігійні контакти вже в давнину? Загадковий степ ховав у собі надзвичайно багато речей, які люди повинні були розгадати…

Нарешті Вовчик зупинився. Він присів перед гризуном і перевів подих, а коли його груди заспокоїлись, він облизав двічі по колу свою пащу і в його очах нарешті спалахнули дика жадоба й апетит. За одну мить він із первісного вірянина різко перетворився на дикого й голодного вовка. Він кинувся на гризуна, міцно притис його своїми двома передніми лапами, устромив свої зуби жертві в груди, рвучко мотнув головою, і шкура з половини тіла гризуна була зірвана, а закривавлене м’ясо виступило назовні. Вовчик тремтів усім тілом, але шматував і ковтав. Проковтнувши м’ясо й кістки з одного боку туші, він витяг усі нутрощі і, не відкидаючи ні закислої в шлунку гризуна трави, ні фекалій у кишках, проковтнув усі нутрощі разом.

Вовчик, поки їв, ставав дедалі брутальнішим, але й усе більше надихався. Під час їжі він видавав якесь ритмічне радісне хоркання, якого Чень Чжень аж злякався. Вигляд Вовчика, який їв дичину, ставав дедалі більш гидким і звірячим, він