Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      Я вирішив ризикнути і, створивши телекінетичну хмару, відправив її в бік Ангора. Коли між нами було не більше п'ятдесяти метрів мені вдалося оточити його повністю хмарою. Після цього я просто вирвав його з крісла, зламавши при цьому руки і ноги. Але мені було все одно на його травми.

      Спідер ангора пролетівши метрів двадцять без управління врізався в дерево і також вибухнув. Мені ж довелося ухилятися як від осколків, так і від дерева, причому контролюючи одночасно як положення спідера, так і Ангора, який висів у повітрі.

       Це було вельми неслабке випробування для моїх здібностей, але мені вдалося впоратися з цим і незабаром я зупинився, підтягнувши до себе зрадника. Він був ще при свідомості.

       Чесно кажучи, хотілося його просто грохнути на місці, так мене ще ніхто не зраджував раніше. Але мені потрібно було дізнатися для чого він зрадив мене і як йому вдалося це зробити.

       —  Навіщо і як? -- коротко поставив йому запитання я.

       —  Навіщо погодився на твоє усунення? -- уточнив він, дивлячись на мене байдужим поглядом.

        —  Так, чого тобі не вистачало? - підтвердив я.

        —  Я ж уже труп,- усміхнувся він,- Розповім, чому б перед смертю і не сповідатися.

        —  Тоді починай,- сказав я йому.

        —  Про своє минуле я тобі не брехав. Єдине що я не домовив тобі, так це те, що моя дочка зараз хвора і на операцію потрібно не менше півмільйона кредитів. Якщо протягом місяця не зробити її, то вона помре, заради свого малятка я міг зробити що завгодно. Убити кого завгодно, близько трьохсот тисяч нам вдалося зібрати, продавши все своє майно, але цього однаково не вистачало... - почав говорити він мені.

       —   І ти вирішив зрадити мене заради своєї доньки? -- запитав я в нього. -- Чому не попросив у мене грошей?

      —  Та вирішив,- твердо вимовив він,- А ти б дав? Яка нормальна людина дасть таку величезну суму в борг малознайомій людині?

      —  Давай далі.- перервав його виправдання я.

     —   А що далі. Підійшов до мене один тип відразу запропонував гроші. Я погодився і гроші на рахунок надійшли вже через хвилину. Поки незнайомець не передумав, я одразу оплатив рахунок за лікування доньки, а потім виконував план незнайомця... -- промовив він... -- Усе йшло за планом, і ніхто, окрім тебе, не повинен був постраждати, але під час нападу ти примудрився знищити найманців, і я вирішив стати на твій бік. Все одно гроші вже надійшли.

      —  Зрозуміло, яким чином ти зміг обманювати мене? Адже я відчуваю емоції, і ти був щирий, - поставив я запитання, яке мене цікавило.

     —  А ось тут причина в тому, що в мене хвороба, я не відчуваю жодних емоцій. Коли ставили нейромережу мені встановили простенький імплант, що імітував емоції, інакше я став би бездушною тварюкою. А коли я вступив у службу безпеки, мій знайомий, ти його, до речі, знаєш, Тірк зламав його, і я міг відчувати не тільки справжні емоції, ні, я міг відчувати які завгодно, керуючи імплантом через нейромережу. Згодом це стало так природно, що я використовую його завжди, і обдурити, як я зрозумів, емпата можу з легкістю,- зізнався Ангор.

     —  Це все цікаво, а чому ти вирішив втекти? - запитав я в нього.

      —  Рано чи пізно ти з'ясував би правду, а тому вимагало змиватися якомога швидше. До речі, можу тебе привітати: у багажнику спідерів лежало десять нейромереж сьомого покоління, які я захопив на базі, -- посміхнувся Ангор, -- А взагалі вітаю: не минуло й півгодини, як ти з'ясував правду.

     —   З чого це так мене зустрів полковник? -- запитав я в Ангора.

      —  Тирк підробляв дані з операції, що транслюються на ШІ бази, тож полковник справді тебе вважав клоном і хотів з'ясувати, куди викрали справжнього тебе. Але ми не розрахували, що полковник через свою параною нас посадить у камери як пособників викрадення до подальшого з'ясування інформації.- розповів Ангор.

      —   А твоїм наймачем що? - запитав я.

      —  Думав, якщо ми йому допоможемо, то він доплатить ще за свій порятунок, а тому він ішов за даними як твій особистий охоронець.- відповів мені Ангор.

       Більше нічого корисного сьогодні я не дізнався в нього, а тому паралізував і вирушив назад на базу продовжити допит Графа. Уже за півгодини я був знову на базі служби безпеки, Ангор вирушив у камеру, яку він нещодавно покинув.

      Я ж вирушив до Графа. Знову створивши ментальний канал я продовжив переглядати його пам'ять. Як виявилося після найму Ангора Граф почав створювати засідку, для цього він викупив усі бойові дроїди, які зміг знайти в Шаррні, як легально так і нелегально, після цього обладнав засідку в колишньому бункері першої хвилі колонізації.

        А далі була справа Ангора, той запросив мене на операцію, і посіяв про всяк випадок зерно недовіри до полковника. Дуже розумний виявився мерзотник і передбачив різні варіанти закінчення операції.

       Оскільки сам він не хотів гинути, то й вирішив не йти в основній команді на штурм бункера. Призначив себе в прикривають. Граф же розраховував якщо не вбити мене у вибуху, то знищити за допомогою дроїдів і найманців. було в нього і кілька запасних планів, але я його обломав. 

     Граф був розлючений, коли спіймав його сам Ангор, якому він уже заплатив пристойні гроші. Щоб граф не почав завчасно говорити, Ангор вколов йому хімію, яка відправила його в забуття.

      Розібравшись у ситуації я зрозумів, що час розбиратися з цією корпорацією. Думаю, наступна її спроба може бути смертельною для мене або Ліки. Але ж окрім нас можуть постраждати і люди, які нас оточують.

      Вивудивши з голови графа всю інформацію, яка може бути мені корисна, я залишив його в медкапсулі в тюремному режимі. Тобто підтримання несвідомого стану і не реагування на нічиї команди, крім моїх.

      Подальшою моєю метою було звільнення полковника і його людей. Хоч той і злився на мене, але, отримавши результати допиту Ангора, він стримав свою лють і почав командувати. Уже через півгодини почався допит за допомогою ментоскопа.