Читати книгу - "Свобода"

— Угу, — промовила вона.

Він міцно обійняв її і став розтирати її тіло, постійно сварячись на неї, проклинаючи те становище, в яке вона його поставила. Протягом деякого часу вона ніяк не зігрівалася, продовжуючи спати й іноді просинаючись, але врешті-решт щось у ній перемкнуло, і вона почала тремтіти й ухопилася за нього. Він не переставав терти й обіймати її, а потім раптом вона широко розплющила очі й подивилася на нього, довго не відводячи погляду.

Вона не моргала. Її очі ще досі залишалися скляними, а погляд був спрямований у далеку далечінь. Таке враження, що вона продивлялася його минуле та майбутнє, що її думка летіла у холодний простір майбутнього, де вони обоє незабаром помруть, у небуття, до якого увійшли вже Лаліта, її мати та батько. Але весь цей час вона дивилася йому просто в очі, і він почав відчувати, що їй стає тепліше. Зрештою, він відвів погляд від її очей і також заглибився думкою в їх існування, думаючи про необхідність озирнутися до того, як стане вже пізно, до того, як цей зв’язок між життям та тим, що настає після нього, буде втрачено. Також він показав їй підлість, що жила у ньому, усю ненависть, що накопичилася за дві тисячі одиноких ночей, тоді як обоє вони були ще поєднані з пустотою, де сукупність усього, що вони колись сказали чи зробили, кожна краплина болю, що вони спричинили, кожна частинка радості, що її вони розділили, важили б менше, ніж найлегша пташина пір’їна в повітрі.

— Це я, — промовила вона. — Це просто я.

— Я знаю, — сказав він і поцілував її.

Найостаннішим у переліку результатів дій Волтера для мешканців Кентербридж-естейтс була можливість того, що вони сумуватимуть через те, що він поїхав. Ніхто, а найменше з усіх Лінда Гоффбауер, не міг передбачити події раннього вересневого вечора в неділю, коли дружина Волтера, Петті, припаркувала свій «пріус» на Кентербридж-корт і почала дзвонити у двері. Вона коротко називалась і ненав’язливо вручала пакунки із різдвяним домашнім печивом, яке власноруч приготувала. Лінда опинилася в незручному становищі при зустрічі з Петті, бо не знайшла у її вигляді нічого неприємного; і до того ж вона не могла відмовитися від святкового подарунка. Цікавість, а може, й ще щось, примусила її впустити Петті, і не встигла вона оговтатися, а Петті вже повзала на колінах у вітальні, підманюючи її кішок, щоб погладити їх, і розпитувала їхні імена. Вона здавалася настільки ж теплою людиною, наскільки холодним був її чоловік. Коли Лінда спитала її, як так трапилося, що вони ніколи до цього не зустрічалися, Петті весело розсміялася і сказала: «А, просто ми з Волтером вирішили трошки відпочити одне від одного». Це було дивне і разом з тим розумне пояснення, до якого важко було прискіпатися. Петті затрималася на достатньо довгий час, аби встигнути висловити захоплення будинком, особливо краєвидом, на якому було зображене покрите снігом озеро. Тож, ідучи, вона запросила Лінду та її сім’ю до свого будинку, у якому вони приймали гостей на Новий рік.

Лінді не дуже хотілося заходити до будинку убивці Боббі, але коли вона дізналася, що всі інші сім’ї Кентербридж-корт (за винятком двох, що були у Флориді) мали відвідати відкритий обід, вона піддалася змішаному почуттю цікавості та християнської терпимості. Справа в тому, що у Лінди були погані стосунки із сусідами. Незважаючи на те, що вона мала своє віддане їй коло друзів та союзників у церкві, вона також твердо вірила у принципи добросусідства. Тому, беручи додому три нові кішки на заміну Боббі, якого деякі невпевнені у своїй правоті сусіди вважали померлим від природних причин, вона, можливо, трохи перестаралася. У цьому відчувалося щось мстиве. Таким чином, коли вона залишила свого чоловіка та дітей вдома і приїхала на своєму «Сабербані» до будинку Берґландів, то трохи зніяковіла, коли Петті проявила до неї свою звичайну гостинність. Петті познайомила її зі своєю дочкою та сином, а потім провела її надвір, і вони разом спустилися до озера, щоб подивитися на будинок з відстані. Лінді спало на думку, що вона потрапила у компанію експерта, від якого вона могла б отримати кілька порад щодо того, як завойовувати серця та розум. Уже менш ніж за місяць Петті причарувала навіть тих сусідів, які більше не відчиняли дверей, коли Лінда приходила до них жалітися: вони примушували її мерзнути надворі. Вона провела декілька відважних атак, примушуючи Петті схибити та зрадити свою ліберальну готовність погоджуватися зі співрозмовником, запитавши в неї, чи вона також любить птахів («Ні, але я люблю Волтера, так що трохи на цьому розуміюсь», — відповіла Петті), чи цікавиться місцевою церквою («Я думаю, просто чудово, що їх тут великий вибір», — відповіла Петті), перед тим, як дійти висновку, що її нова сусідка занадто небезпечний суперник, щоб атакувати її напряму. Для того, щоб доповнити розгром, Петті приготувала величезне й смачне на вигляд частування, від якого Лінда, потроху відчуваючи приємність поразки, відрізала великий шматок і поклала собі на тарілку.

— Ліндо, — сказав Волтер, звертаючись до неї, коли вона вже збиралася йти, — велике вам спасибі за те, що відвідали нас.

— Це було дуже люб’язно з боку вашої дружини запросити мене.

Волтер, напевне, знову почав регулярно голитися після повернення його дружини — його обличчя мало занадто рожевий колір.

— Послухайте, мені було неймовірно прикро почути про зникнення вашого кота.

— Справді? Я думала, ви його ненавиділи.

— Так, я ненавидів його, бо він був машиною-вбивцею птахів. Але я знаю, що ви любили його, і, загалом, це важко втрачати домашню тварину.

— Що ж, тепер маємо аж трьох.

Він ледве помітно кивнув.

— Лише намагайтеся не випускати їх з будинку, якщо зможете. Так їм буде безпечніше.

— Перепрошую, це що, погроза?

— Ні, не погроза. Лише факт. Цей світ небезпечний для маленьких тварин. Я можу ще щось принести вам випити?

Того Дня та й впродовж наступних місяців усім було зрозуміло, що потужний вплив м’якого характеру Петті позначався і на Волтері. Тепер, замість того щоб швидко проїжджати повз сусідів на своєму агресивному автомобілі, він зупинявся, опускав скло й здоровкався. У вихідні він їхав із Петті на клаптик землі, покритий чистим льодом, стан якого підтримували сусідські діти заради гри в хокей. Волтер вчив її кататися на ковзанах, і вона непогано навчилася цього досить швидко. Під час