Читати книгу - "Історія держави і права України"

тощо. Другий розділ розкриває організацію адміністративного судочинства і містить норми, що стосуються адміністративної юрисдикції і підсудності адміністративних справ, складу суду, судових викликів, фінансування адміністративного процесу, учасників адміністративного процесу, доказів, судових витрат, строків. Розділ третій визначає порядок провадження в суді першої інстанції, зокрема, процедури звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі, підготовчого засідання, судового розгляду справи, порядок ухвалення судового рішення тощо. Четвертий розділ стосується перегляду судових рішень в апеляційному й касаційному провадженнях та у провадженнях за винятковими й нововиявленими обставинами. П’ятий розділ розкриває питання, пов’язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах. Шостий — визначає заходи процесуального примусу. Сьомий розділ (прикінцеві та перехідні положення) врегульовує питання, пов’язані із змінами вітчизняного законодавства з метою реалізації КАС України.

Удосконалення кримінально-процесуального права в перші роки незалежності здійснювалося шляхом внесення змін до кримінально-процесуального законодавства. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., легітимізувавши оперативно-розшукову діяльність, визначив межі законності її здійснення. Організаційно-правові засади забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства визначені у Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 4 лютого 1994 р.

Було посилено процесуальні гарантії громадянам при зверненні їх до суду (закон від 15 грудня 1992 р.), розширено права підозрюваних, обвинувачених та підсудних осіб на захист, (закон від 23 грудня 1993 р.), встановлено порядок апеляційного та касаційного провадження, перегляду судових рішень у порядку виключного провадження (закон від 21 червня 2001 р.).

13 квітня 2012 року Верховною Радою України ухвалений Кримінальний процесуальний кодекс України — кодифікований закон, що визначає порядок кримінального провадження на території України, набрав чинності 20 листопада 2012 року. Кодекс складається з 614 статей, двох прикінцевих і 26 перехідних положень, об'єднаних у 46 глав і 11 розділів.

З ухваленням документу виконано більшість вимог Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка закликала Україну якнайшвидше змінити старий Кримінально-процесуальний кодекс, що діяв в Україні з радянських часів.

КПК запроваджує змагальну модель кримінального провадження європейського типу. Докорінно змінюється система, в якій домінувало обвинувачення. Вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, у відповідності до яких має здійснюватися кримінальне судочинство.

Суд за новим КПК — остаточний арбітр у питаннях, що розглядаються. Суд і тільки суд відповідає за захист прав обвинувачених і потерпілих. У судах запроваджена посада слідчого судді. У КПК надано визначення терміна «слідчий суддя». Це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. У судах першої інстанції слідчий суддя обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду на строк до трьох років. Слідчим суддею за посадою є голова Апеляційного суду. Розпорядженням голови Апеляційного суду слідчим суддею може бути призначений суддя Апеляційного суду. Слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав і свобод осіб на стадії розслідування. Обсяг такого судового контролю значно розширений — лише з дозволу слідчого судді можуть проводитися процесуальні дії, які обмежують конституційні права особи. Йдеться про накладення арешту на майно, примусовий привод особи, обрання запобіжного заходу, відсторонення від посади, проведення обшуку тощо. Водночас прокурор та слідчий позбавляються відповідних повноважень.

Новий Кодекс суттєво удосконалює систему запобіжних заходів, при цьому можливість тримання людини під вартою максимально звужується. Згідно з новим кодексом, запобіжними заходами визначені: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. Запобіжні заходи застосовуються слідчими суддями, судом.

Домашній арешт як запобіжний захід — новела у кримінальному процесі України. Полягає він в обмеженні свободи пересування підозрюваного, обвинуваченого. Це робиться шляхом ізоляції його в житлі. Особі забороняється залишати житло цілодобово або у певний період доби. Цей вид запобіжного заходу може бути застосований лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у скоєнні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Контроль за дотриманням умов домашнього арешту покладається на органи внутрішніх справ. Домашній арешт встановлюється на строк не більше двох місяців, але може бути продовжений ще до шести місяців.

Новим у кримінальному процесі є застосування електронних засобів контролю, який полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відстежувати та фіксувати його місцезнаходження. Застосовуються ці засоби за ухвалою слідчого судді, суду.

Серед основних новацій КПК застосування суду присяжних, який передбачено в разі розгляду справ, пов'язаних з вчиненням злочинів, покаранням за скоєння яких є довічне ув'язнення.

Роль адвокатів посилюється. Новий Кодекс суттєво спрощує процедуру вступу у провадження захисника: відтепер для цього не потрібно окреме рішення про його допуск до захисту людини. Запроваджена також повна заборона доступу до матеріалів, що містять адвокатську таємницю.

Одним із важливих нововведень Кодексу є зміна порядку використання показань у кримінальному провадженні. Згідно з новим КПК, доказами можуть бути виключно показання, надані суду, а це унеможливлює примушення правоохоронцями осіб до давання показань.

Слідчі дії і допити, згідно з новим КПК, можуть проводитися із застосуванням фото- і відеозйомки. Нормами КПК стверджується, що слідчі дії не можуть провадитися, окрім виняткових випадків, у нічний час (з 22.00 до 06.00).

Новою є норма КПК про інститут угод, які можуть укладатися не лише між потерпілим і підозрюваним у скоєнні злочину, але й між прокурором і підозрюваним. Така угода даватиме право у випадку скоєння певних видів злочинів сплатити грошову компенсацію замість відбування покарання за ґратами. Подібна норма є в США, коли адвокат і прокурор можуть дійти якоїсь угоди, "торгуючись".

Кримінальний процесуальний кодекс зобов'язує правоохоронців під час затримання негайно інформувати затриманого про його права і причини затримання. Уповноважена службова особа, яка здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, давати роз'яснення або показання або не говорити нічого.

Також встановлюється, що захисник повинен мати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та значитися в Єдиному реєстрі адвокатів України. Якщо особа не може дозволити собі найняти адвоката, суд, спираючись на постанову прокурора, доручає відповідному органу, який уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для захисту і забезпечити його присутність у кримінальному провадженні. У свою чергу відповідний орган зобов'язаний виконати постанову суду негайно.

Розвиток кримінально-виконавчого права відбувався шляхом внесення змін і доповнень до Виправно-трудового кодексу УРСР 1970 р. з урахуванням напрацювань вітчизняної кримінально-правової й пенітенціарної науки, а також положень міжнародно-правових актів стосовно поводження із засудженими та