Читати книгу - "Кіберіада"

Саме з цих позицій я й почав перекладати проблему на мову математики. Я не зумію чітко пояснити того, що я зробив, оскільки в побутовій мові нема відповідних слів і понять. Можу тільки в загальних рисах сказати, що я досліджував суто формальні ознаки «листа» як математично інтерпретованого об’єкта, щоб виявити ті його властивості, якими займається топологічна алгебра й теорія груп. При цьому я застосовував трансформацію груп перетворень, яка дає так звані інфрагрупи або групи Хогарта (так їх названо тому, що відкрив їх я). Якби в результаті я одержав «відкриту» структуру, це ще ні про що не свідчило б, бо я просто міг припуститися помилки внаслідок хибної вихідної засади (нею могло бути, наприклад, визначення кількості елементів коду в одній «фразі» листа). Але сталося інакше. «Лист» дуже гарно «замкнувся», як ізольований від довколишнього світу предмет чи як циклічний процес (точніше кажучи, як опис, модель такого предмета чи процеса).

Протягом трьох днів я укладав програму для обчислювальних машин, які на четвертий день розв’язали завдання. Результат свідчив: «щось якось замкнулося». Отим «чимось» був «лист» — в усій сукупності взаємовідношень своїх знаків, а от у питанні — «як» відбувається замкнення, я міг тільки робити певні припущення, оскільки мій доказ був опосередкований. Він виявив лише, що «описаний об’єкт» не є топологічно відкритим. Проте однозначно назвати «спосіб замикання» за допомогою використаних мною математичних методів я не міг; це завдання було на кілька порядків складніше за те, яке я спромігся розв’язати. Отже, моє доведення було дуже загальне чи навіть загальникове. Однак не кожний текст виявив би подібні риси. Наприклад, партитура симфонії, або лінійно перекодоване телевізійне зображення, або звичайний мовний текст (розповідь, філософський трактат) не замикаються самі на себе у такий спосіб. Натомість замкнувся б опис геометричного тіла чи такого складного об’єкту як генотип або живий організм. Щоправда, генотип замикається інакше, ніж геометричне тіло, однак, заглиблюючись у детальне пояснення цієї відмінності, я скоріше зіб’ю читача на манівці, ніж зумію пояснити, що я, власне, зробив з «листом».

Мушу тільки наголосити: від проникнення в сенс «листа» чи, простіше кажучи, в те, про що в ньому йшлося, я був так само далекий, як і перед початком роботи. З безлічі рис «листа» я довідався, і то лише опосередковано, про одну, що стосувалася певної, генеральної особливості його цілісної структури. Оскільки мені легко вдалося це зробити, далі я спробував розв’язати оте «друге завдання» — однозначно визначити структуру в її «замкнутому» вигляді, але протягом усієї роботи в Проекті я не досяг жодних результатів. Через три роки я відновив свої зусилля вже поза Проектом, бо ця проблема переслідувала мене наче якась нав’язлива ідея, і зумів лишень довести, що з допомогою топологічної і трансформаційної алгебри розв’язати її неможливо. Беручись до роботи, я, природно, не міг ще цього знати. Принаймні я здобув поважний аргумент на користь твердження, що ми справді отримали з Космосу щось таке, чому, з огляду на ступінь його злютованості, єдності, концентрації, які утворили «замкненість», можна приписати риси «об’єкту» (тобто опису об’єкту; тут я вдаюся до спрощення).

Не без хвилювання виклав я результати роботи. Виявилося, однак, що я зробив таке, про що ніхто не подумав, бо вже під час попередніх дискусій перемогла концепція, що лист має бути алгоритмом (у математичному розумінні), тобто певною загальнорекурентною функцією, і всі обчислювальні машини аж перегрівалися від посилених пошуків значення цієї функції. Це було досить розумним, — коли б таке завдання вдалося виконати, ми одержали б інформацію, що як дороговказ скеровувала б до наступних етапів роботи по перекладу. Але ступінь складності листа як алгоритма був такий, що завдання залишилося невиконане. «Циклічний характер» листа, щоправда, було помічено, але вирішено, що це не дуже істотний фактор, бо він не обіцяв — у ту початкову епоху великих сподівань — швидких і водночас значних успіхів. А потім усі так уже заглибились у алгоритмічну концепцію, що не могли її позбутися.

Могло б здатися, що я з самого початку здобув неабияку перемогу. Адже я довів, що лист є описом циклічного явища, а оскільки всі емпіричні дослідження йшли саме в цьому напрямку, то я неначе обдарував їх математичним благословенням — моє доведення гарантувало правильність їхнього шляху. Цим я поєднав ворожі табори, бо між практиками і інформаціоністами-математиками панував розбрат, який дедалі посилювався і врешті сягнув кульмінації, змусивши противників звернутися до мене. Втім, майбутнє засвідчило, як небагато я досяг, вийшовши переможцем із зіткнення тільки з одним, земним, суперником.

VII

Якщо ви запитаєте у природознавця, з чим асоціюється в нього поняття циклічного процесу, він, найпевніше, відповість — з життям. Здогад, що нам прислали опис чогось живого, яке ми могли б відтворити, водночас і шокував, і приваблював. Протягом двох місяців після згадуваних подій я перебував у Проекті в ролі учня, вивчаючи по черзі те, чого за рік досягли усі дослідницькі, так звані ударні, групи. Їх у нас було чимало — біохімії, біофізики, фізики твердого тіла, об’єднаних згодом у лабораторії синтезу (організаційна структура Проекту протягом його існування дедалі більше ускладнювалася; дехто навіть говорив, що вона вже стала складнішою від самого «листа»).

Теоретична частина Проекту — інформаціоністи, лінгвісти, математики, фізики-теоретики — діяла незалежно від практичної. Результати всіх досліджень розглядалися й обговорювалися на найвищому рівні — на Науковій Раді, де засідали координатори груп і «велика четвірка», яка після мого прибуття стала «п’ятіркою».

На час моєї появи у Проекті він мав два конкретні матеріальні здобутки, які, власне, були одним і тим самим; їх одержали групи біофізиків і біохіміків незалежно одна від одної. В обох групах було створено — спочатку на папері чи, точніше, в машинній пам’яті, — певну субстанцію, «вичитану» з листа і названу — через повну відокремленість груп — двома іменами: «Жаб’ячою Ікрою» і «Паном Мух» (Пан Мух — одне з імен Сатани).

Хоча дублювання зусиль могло видатися марнотратством, воно мало свої переваги, — адже коли двоє людей, не змовляючись, однаково витлумачать загадковий текст, можна вважати, що вони й справді сягнули його початкових елементів, а прочитане ними — дійсно об’єктивно закладене в тексті, а не результат їхніх упереджень. Щоправда, й таку констатацію можна вважати дискусійною. Для двох мусульман певні невеликі уривки з Євангелія є «правдивими» на відміну від усієї решти. Якщо люди попередньо однаково запрограмовані, результати їхніх пошуків можуть