read-books.club » Фантастика » Суема, Анатолій Дніпров 📚 - Українською

Читати книгу - "Суема, Анатолій Дніпров"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Суема" автора Анатолій Дніпров. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Суема, Анатолій Дніпров» була написана автором - Анатолій Дніпров, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фантастика".
Поділитися книгою "Суема, Анатолій Дніпров" в соціальних мережах: 

Їх було двоє в кімнаті. Обоє подовгу розмовляли між собою, сперечалися, обоє були мислителями й дослідниками — він, талановитий конструктор-винахідник, і вона, висока, струнка, з голосом приємного тембру. А втім, вона не була жінкою… Хто вона, таємнича Суема, яких незвичайних пригод зазнали герої цього та ряду інших оповідань, про це, друзі, вам цікаво буде дізнатися з книжки. Три оповідання — “Фактор часу”, “Сліди на паркеті”, та “Перпетуум мобіле” — видаються вперше.
Автор оповідань — відомий письменник-фантаст Анатоль Петрович Дніпров (Міцкевич), наш земляк, родом з міста Дніпропетровська.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 23
Перейти на сторінку:
СУЕМА

Пізньої ночі до мене в купе голосно постукали. Я спросоння скочив з дивана, не розуміючи, в чім річ. На столику в порожній склянці дрижали чайні ложечки. Ввімкнувши світло, я почав взувати черевики. Вдруге постукали голосніше, настійливіше. Я відчинив двері. У дверях я побачив провідника, а за ним — високого чоловіка в зім’ятій смугастій піжамі.

— Даруйте, дорогий товаришу, — напівпошепки мовив провідник, — якраз вас я вирішив потурбувати, бо ви в купе самі.

— Прошу, прошу. Але в чім річ?

— До вас пасажир. Ось… — І провідник ступив на крок убік, пропускаючи чоловіка в піжамі. Я з подивом глянув на нього.

— Мабуть, у вашому купе маленькі діти? — поцікавився я.

Пасажир усміхнувся й заперечливо похитав головою.

— Я відстав від свого поїзда.

— Заходьте, — чемно запросив я.

Він увійшов, озирнувся й сів на дивані в самісінькому кутку, біля вікна. Не мовлячи ні слова, поклав лікті на столик і, підперши обличчя обома руками, заплющив очі.

— Ну, от і все гаразд, — сказав провідник, усміхаючись. — Зачиняйте двері й відпочивайте.

Я засунув двері, запалив цигарку і крадькома став розглядати нічного гостя. Це був чоловік років сорока з величезною копицею блискучого чорного волосся. Сидів він непорушно, мов статуя, і навіть непомітно було, щоб він дихав.

“Чому він не бере постіль? — подумав я. — Треба запропонувати…”

Повернувшись до мого супутника, я хотів було сказати йому про це. Та він, наче вгадавши мою думку, проказав:

— Не варт. Я кажу, не варт замовляти постіль. Спати я не хочу, а їхатиму недалеко.

Спантеличений такою проникливістю, я мерщій заліз під ковдру, даремно намагаючись задрімати. Сон щез.

“Дідько його зна, що це! Новий Вольф Мессінг… угадує думки!” — подумав я і, буркнувши щось невиразне, повернувся на другий бік, широко розплющеними очима втупився у поліровану стінку. Запанувала напружена тиша.

Цікавість узяла своє, і я знову глянув на незнайомця. Він сидів у тій же позі.

— Вам світло не заважає? — спитав я.

— Що? Ах, світло? Скорше воно заважає вам. Хочете, вимкну?

— Чому ж, можна…

Він підійшов до дверей, клацнув вимикачем і повернувся на свій диван. Коли я звик до темряви, то побачив, що мій сусіда відхилився на сидіння й заклав руки за голову. Випростані ноги його майже торкалися мого дивана.

— І як це ви вмудрилися відстати від поїзда! — знову озвався я.

— Це сталося страшенно по-дурному. Я зайшов у вокзал, присів на лавці й замислився, намагаючись довести сам собі, що вона не права… — відказав він скоромовкою. — Поїзд тим часом відійшов.

— Ви що ж, засперечалися з якоюсь… дамою? — допитувався я.

У напівмороці я помітив, як він випрямився й хитнувся в мій бік. Насторожений, я трохи підвівся.

— Яка ще там дама? — роздратовано спитав він.

— Але ж ви самі сказали: “Довести собі самому, що вона не права!”

— По-вашому, щоразу, як тільки говорять “вона”, мають на увазі даму? До речі, ця безглузда думка з’явилась і в неї. Вона вважала, що вона — дама!

Всю цю нісенітницю він вимовив з гіркотою і навіть злістю. Я вирішив, що поряд зі мною не зовсім нормальна людина, якої слід остерігатись. Одначе мені хотілось повести розмову далі. Вставши з дивана, я закурив, головне для того, щоб при спалаху сірника краще розгледіти свого супутника. Він сидів на крайку дивана, дивлячись мені в обличчя чорними блискучими очима.

— Знаєте, — почав я якомога люб’язніше й лагідніше, — я літератор, і мені здається дивним, коли говорять “вона права” або “вона вважала” і при цьому не мають на увазі особу жіночої статі.

Загадковий пасажир відповів не одразу:

— Колись це було правильно. В наш час це вже не так. “Вона” може бути й не жінка, а просто умовні сигнали звичного нам колу, за допомогою якого в нашій свідомості створюється уявлення про рід предмета. Є іноземні мови, які цілком обходяться без роду. Скажімо, неживим предметам в англійській мові всім, за небагатьма винятками, рід не властивий. Романські мови не мають середнього роду…

“Ого, — подумав я. — Та він, либонь, лінгвіст!”

— До речі, — перебив я його, — оригінальна мова — англійська. Порівняно з російською вона дивує простотою й одноманітністю своїх граматичних форм.

— Авжеж, — відповів він, — це хороший приклад аналітичної мови, де досить економно використовується система кодування.

— Система чого?

— Ко-ду-ван-ня, — проказав він по складах. — Система умовних сигналів цілком певного змісту. Слова і є такими сигналами.

Я вивчав граматику кількох мов, але, по правді, не зустрічав таких термінів, як “кодування” і “сигнали”. Тому я запитав:

— А що ви розумієте під кодуванням?

— Загалом кодування — це система відтворення якогось слова, фрази чи цілого поняття умовними знаками або сигналами. Якщо говорити про граматику, то, скажімо, закінчення множини іменників — це сигнали, з допомогою яких у нашій свідомості виникає уявлення про множинність предмета. Наприклад, ми кажемо “вагон” і уявляємо собі один вагон. Варт додати до цього слова “и” — “вагони”, і ми уявляємо багато вагонів. Літера “и” і є той сигнал коду, який модулює наше уявлення про предмет.

— Модулює? — перепитав я.

— Авжеж, змінює.

— Скажіть, а навіщо всі оці “коди”, “сигнали”, “модулює”? Адже граматика має свою зручну термінологію.

— Не в термінології суть. Справа тут набагато глибша. Легко довести, що граматика, як, до речі, й сама

1 2 ... 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суема, Анатолій Дніпров», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Суема, Анатолій Дніпров"