Читати книгу - "Тінь гори"

Рендалл зі свистом опустив вікно. Вінсон зі свистом хлебтав віскі.

— Привіт, Рендалле. Де Карла?

— Я не знаю, сер. Я не бачив її, відколи мадам поїхала на мотоциклі з міс Бенісією.

— Я її знайшов! — заволав із заднього сидіння Вінсон, трохи п’яний.

Я обернувся до нього.

— Де?

— В ашрамі! — радісно заявив він.

— Карла в ашрамі? Ні, хіба що вона його купує.

— Не Карла. Ранвей. Навін її знайшов. Вона в ашрамі, десь за сотню миль звідси. Я поїду туди, тільки-но все це вляжеться.

Я знову обернувся до Рендалла.

— Що відбувається?

— Мені наказали зустріти міс Карлу біля готелю «Амрітсар»,— розповів він.— Але бандобаст був такий стрімкий, що поліція заборонила кудись їхати, а покинути автомобіля не варіант, отож я й застряг тут, сер.

— А пасажир?

— Пан Вінсон вскочив до авто, коли мародер намагався вкрасти іншого автомобіля, схожого на цей, і його застрелили посеред вулиці, о другій годині дня, сер.

— Мені пощастило, що ти відімкнув дверцята, Рендалле,— сказав Вінсон, висуваючи шухлядку з алкоголем.

— І ти був тут увесь цей час?

— Так, сер, чекаючи на шанс зустрітися з міс Карлою в готелі «Амрітсар».

— «Магеш» лише за п’ятсот метрів звідси, Рендалле,— нагадав я.— Це невдала ніч, щоб стирчати надворі. Тобі там буде безпечніше.

— Я не покину транспортного засобу, сер, крім випадку загрози моєму життю. Мені досить комфортно. Але, може, пан Вінсон захоче добігти туди.

— Нізащо, чоловіче,— промимрив Вінсон.— Я хочу бути живим, аби знайти мою дівчину. Вона в ашрамі... А це потужна хрінь, друже.

Я глянув на Домініка.

«Заплатиш»,— досить справедливо промовив його погляд: я забагато просив.

— Перетвори це на авто преси,— вигадав він, хитаючи головою.— Ми прорвемося.

— У тебе є ручка й аркуш білого паперу? — запитав я.— Можеш намалювати табличку «ПРЕСА»?

Вони сперечалися через ескіз напису, як інколи чинять люди, навіть коли на кону важливі речі, але нарешті узгодили макет.

Рендалл прилаштував табличку на панелі приладів, підперши до скла за допомогою Карлиного черевика.

Домінік проводив нас через блокпост за блокпостом. Рендалл віддавав честь. Вінсон пив, удаючи представника преси.

У провулку за готелем «Амрітсар» я заплатив Домініку й подякував йому за допомогу.

— Ти гарна людина, Ліне,— посміхнувся він, ховаючи гроші.— Якби я думав навпаки, то пристрелив би тебе. Побачимося за дві години. Не хвилюйся. Ми знайдемо твою дівчину. Це ж Бомбей, яар. Бомбей завжди знаходить шлях до кохання. Відпочинь трохи.

Коп від’їхав геть, деренчання його мотоцикла нагадувало людям за зачиненими віконницями та дверима, що тут ще хтось — хоробрий чоловік, який підтримує лад.

Її горлорізи:— близнюки й метальники кислоти — випірнули з тіні. Я саме зібрався відповісти, але Рендалл зробив крок уперед, ставши біля мене.

Розділ 69

Коли Домінік поїхав, Рендалл прошмигнув навколо машини, щоб відчинити дверцята для Вінсона. Перш ніж він їх досягнув, з провулку озвався голос, і ми обоє завмерли.

— Я ж тебе попереджала,— сказала мадам Жу.— Я попереджала триматися подалі від Кавіти Синг.

— Прошу,— тихо втрутився він.

— Я все тримаю під контролем, Рендалле,— мовив я, намагаючись водночас спостерігати за п’ятьма небезпечними особами.— Мадам Жу проводить регулярні вистави в цьому провулку, і якимось чином я завжди маю на них квиток.

Вона розреготалася, але ніхто до неї не приєднався.

— Прошу, дозвольте мені сказати,— м’яко наполягав Рендалл.— Я чекав цього.

Він це серйозно хотів зробити. Я йому дозволив.

— Дозвольте мені відрекомендуватися, мадам,— почав він, звертаючись до постаті з вуаллю.— Я — Рендалл Соарес, один з двох чоловіків, які охороняють тут Жінку. Якщо хоч волосина впаде з її голови, я вб’ю тебе і твоїх посіпак. Це моє останнє попередження, мадам. Облиш нас, бо помреш.

Він був сміливцем. Це було більше, ніж я б зробив на його місці, бо знав, що спеціалізацією мадам Жу була другорядна помста. Я сподівався, що Рендалл не мав родичів, які носять спільне з ним прізвище і яких можна таким чином вистежити.

Рендалл тримав руку на кишені свого жакета. Метальники кислоти тримали свої руки в кишенях. Я тримав руки на своїх ножах. Мадам Жу почала задкувати в провулок, доки темрява знову її не поглинула.

— Рендалл Соарес,— повторила вона, перетворивши останнє слово на сичання гримучої змії.— Рендалл Соарес.

Посіпаки теж заховались у темряві. Провулок поринув у тишу.

— Знайди всіх знайомих Соаресів,— порадив я йому.— Ця жінка дуже злопам’ятна.

— У мене немає родини,— повідомив Рендалл.— Я сирота, якого віддали відразу після народження і ніколи не всиновлювали, а в шістнадцять випхнули з сиротинцю. Мадам Жу не може нашкодити родині, якої в мене нема.

— Ти справді б їх повбивав?

— А ви б такого не зробили хіба, сер?

— Я сподіваюся до цього не довести. Ти колишній військовий?

— Ні, сер, Індійська морська піхота.

— Морська піхота, га? Як довго?

— Шість років, сер.

— Що сталося? — гукнув з автомобіля Вінсон.

— Кажан потрапив не в ту дзвіницю, сер,— пояснив Рендалл, відчиняючи йому двері.— Кулачок, що стукає у ворота Пекла.

— Як у біса добре вибратися на повітря,— сказав Вінсон, потягуючись.— Я годинами сидів у авто. Маю відлити, чоловіче, негайно.

Він кинувся до найближчої стіни.

— Будь цивілізованим, Вінсоне,— мовив я.— Потерпи, поки не опинимося нагорі. Тут паркують мотоцикли.

Рендалл поставив авто біля стіни в арковому провулку, щоб інший транспорт міг проїжджати, але також забезпечивши можливість швидкої втечі.

— Ніхто його не зачепить,— запевнив я, коли Рендалл замкнув авто.— Ти можеш піднятися нагору і відпочити.

— Чудово, сер.

— Досить уже з цим сером, Рендалле. Називай мене Ліном, або Шантарамом, якщо подобається, але тільки не сером. Це неначе називати мене босом.

— Спасибі, пане Шантараме,— усміхнувся він, а в очах спалахнуло гоанське призахідне сонце.

— Я можу десь відлити? — запитав Вінсон, підстрибуючи на доріжці.

Ми з Рендаллом виволокли Вінсона по сходах, і я почав гатити У двері.

— Відчиняй, Джасванте.

— Який пароль? — гукнув з того боку Джасвант.

— Відчини бісові двері, сволото,— гаркнув я, тримаючи Вінсона.

— Ліне! — сказав Джасвант, стоячи за дверима.— Чого тобі треба?

— Чого мені треба, ти, орендодавська відмовка пенджабця? Мені треба задушити тебе твоїм же тюрбаном і заколоти твоїм же