read-books.club » Детективи » Смерть на Нілі 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть на Нілі"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть на Нілі" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 66
Перейти на сторінку:
знайомий, антикапіталіст. Місіс Оттерборн, міс Оттерборн. Про них ми все знаємо. Містер Пеннінґтон? Також відомий як дядько Ендрю. Гадаю, він приємний чоловік…

– Досить, мамо, – сказав Тім.

– Здається, він приємний, але якийсь безпристрасний, – повела далі місіс Аллертон. – Доволі суворий рот. Про таких, напевно, у газетах пишуть, що вони працюють у Волл-стрит чи на Волл-стрит? Упевнена, він надзвичайно багатий. Наступний – мсьє Еркюль Пуаро, чиї таланти зараз витрачаються намарне.

Тіме, можеш влаштувати якийсь злочин для мсьє Пуаро?

Але її добродушне кепкування, схоже, знову роздратувало сина.

Він нахмурився, і місіс Аллертон швидко продовжила:

– Містер Річетті. Наш друг, італійський археолог. Потім міс Робсон і, нарешті, міс ван Скайлер. Щодо останньої – усе просто. Стара бридка американська дама, яка, очевидно, почувається королевою на борту та, без сумніву, буде неприступною і не говоритиме ні з ким, якщо вони не відповідають найжорсткішим стандартам. Вона просто чудесна, чи не так? Ніби предмет старовини. Дві жінки поряд із нею, мабуть, міс Бауерз і міс Робсон: худенька з пенсне, можливо, її секретарка, а та нещасна молода жінка, якій, очевидно, тут подобається, хоча ставляться до неї як до чорної рабині, – бідна родичка. Робсон – секретарка, а Бауерз – бідна родичка.

– Помиляєшся, мамусю, – сказав Тім, широко всміхаючись. До нього раптом знову повернувся гарний настрій.

– Як ти знаєш?

– Перед вечерею я був у вітальні та чув, як старушенція казала своїй супутниці: «Де міс Бауерз? Негайно приведи її, Корнеліє». І Корнелія подріботіла, як слухняне цуценя.

– Я маю поговорити з міс ван Скайлер, – задумливо промовила місіс Аллертон.

Тім знову всміхнувся.

– Мамо, вона проігнорує тебе.

– Зовсім ні. Я підготую ґрунт: сяду поруч із нею й тихим (але проникливим) ввічливим тоном заведу розмову про всіх своїх титулованих друзів і родичів, яких пригадаю. Побіжна згадка про твого троюрідного дядька, герцога Ґлазґо, може спрацювати.

– Яка ж ти безпринципна, матусю!

Те, що сталося після вечері, не могло не зацікавити дослідника людської природи.

Молодий соціаліст (виявилося, що це містер Ферґюсон, як вони й припускали) усамітнився в каюті для курців, нехтуючи компанією пасажирів, які зібралися в оглядовому салоні на верхній палубі.

Міс ван Скайлер вміло знайшла собі найкраще місце, захищене від протягів, підійшовши просто до столика, за яким сиділа місіс Оттерборн, і сказавши:

– Вибачте, але я впевнена, що залишила тут своє в’язання.

Під її твердим гіпнотичним поглядом тюрбан здав позицію. Міс ван Скайлер розмістилася там зі своїми супутницями. Місіс Оттерборн сіла неподалік і наважилася кинути кілька фраз, які наштовхнулися на таку крижану ввічливість, що жінка скоро замовкла. Отож міс ван Скайлер залишилася в гордій самоті. Дойли сіли біля Аллертонів. Доктор Бесснер вибрав собі за співрозмовника мовчазного містера Фанторпа. Жаклін де Бельфор сиділа сама, з книжкою в руках. Розалі Оттерборн щось тривожило. Місіс Аллертон кілька разів спробувала заговорити з нею, намагаючись залучити її до своєї компанії, але дівчина відреагувала неприязно.

Мсьє Еркюль Пуаро провів вечір, слухаючи про письменницьку місію місіс Оттерборн.

Повертаючись того вечора до каюти, він зіткнувся з Жаклін де Бельфор. Вона стояла, притулившись до поручнів, а коли повернула голову, детектива вразило те болісне страждання, що відбилося на її обличчі. На ньому більше не було ні безтурботності, ні їдкого презирства, ні темного полум’я тріумфу.

– Доброго вечора, мадемуазель.

– Доброго вечора, мсьє Пуаро, – завагавшись, вона спитала: – Здивовані побачити мене тут?

– Не те щоб здивований, скоріше мені шкода, дуже шкода… – сказав він сумно.

– Тобто вам шкода… мене?

– Саме так. Ви вибрали небезпечний шлях, мадемуазель… Як ми на цьому пароплаві вирушили в подорож, так і ви вирушили у власну подорож… стрімкою річкою поміж небезпечних скель і прямуєте до хтозна-якої руйнівної течії…

– Чому ви так кажете?

– Тому що це правда… Ви відпустили троси, якими були пришвартовані до безпеки. І я сумніваюсь, що ви повернетеся, навіть якщо захочете.

Вона відказала дуже повільно:

– Це правда…

Тоді підняла високо голову.

– Що ж, треба йти за своєю зіркою, куди б вона не вела.

– Обережніше, мадемуазель, зірка може виявитися несправжньою.

Вона засміялась і передражнила тих набридливих хлопчиків з віслюками:

– Дуже погана зірка, сер. Ця зірка впала…

Пуаро вже засинав, коли приглушені голоси розбудили його. Він почув, як Саймон Дойл повторював слова, які сказав, коли пароплав залишив Шеллал.

– Час усе вирішити…

«Так, – подумав Еркюль Пуаро. – Час усе вирішити…»

На душі в нього було нерадісно.

Розділ восьмий

Наступного ранку пароплав прибув до Ез-Зебуа.

Корнелія Робсон із сяючим обличчям і в капелюшку з широкими крисами однією з перших поспішила зійти на берег. Корнелія не вміла триматися на відстані від людей. Вона була дуже привітна й прихильно ставилася до всіх навколо. Побачивши Пуаро в білому костюмі, рожевій сорочці з великою чорною краваткою-метеликом і в тропічному шоломі, вона не здригнулася, як напевне зробила б аристократична міс ван Скайлер.

Коли вони прогулювались алеєю зі сфінксами, вона охоче відповіла на банальне запитання:

– Ваші супутниці не зійдуть на берег, щоб подивитися на храм?

– Бачте, кузина Марі, міс ван Скайлер, ніколи не прокидається рано. Вона має ретельно піклуватися про своє здоров’я. І, звичайно, вона захотіла, щоб міс Бауерз, її медсестра, була поруч. Крім того, вона не вважає цей храм одним із найкрасивіших, але була надзвичайно люб’язна й дозволила мені сходити самій.

– Дуже мило з її боку, – сухо відповів Пуаро.

Простодушна Корнелія довірливо погодилася.

– О, кузина Марі така добра. Це просто чудово, що вона взяла мене в цю поїздку. Я така щаслива. Я повірити не могла, коли вона запропонувала мамі, щоб я поїхала з нею.

– І вам подобається?

– О, це дивовижно! Я бачила Італію: Венецію, Падую та Пізу; а тоді Каїр, але кузина Марі погано почувалася в Каїрі, тому я небагато де була. А тепер ми в цій чудовій подорожі до Ваді-Хальфи й назад.

Пуаро всміхнувся.

– Ви дуже життєрадісна, мадемуазель.

Він задумливо перевів погляд з неї на мовчазну й похмуру Розалі, яка самотньо йшла перед ними.

– Вона дуже вродлива, чи не так? – спитала Корнелія, прослідкувавши його погляд. – Просто трохи глузлива. Звісно ж, типова англійка. Але вона не така гарна, як місіс Дойл. На мою думку, місіс Дойл – найкрасивіша та найвишуканіша жінка на світі! Її чоловік просто боготворить землю під її ногами, еге ж? А ще та сива жінка має чудовий вигляд, ви помітили? Схоже, вона двоюрідна сестра якогось герцога. Учора ввечері

1 ... 19 20 21 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть на Нілі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть на Нілі"