Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

— Ні, — відразу заперечив Клементе. — Тобі доведеться діяти самостійно.

— Чому?

— Так вирішили.

Укотре загадкове вище керівництво запроваджувало правила, виходячи з невизначених і на перший погляд незбагненних причин.

— Що це за соляний хлопчик?

— Єдина підказка, що в тебе є.

9

Повернувшись додому тієї ночі, вона розбудила Макса поцілунком, а потім вони кохалися.

То було дивно. Мало допомогти їй звільнитися від чогось у тілі, щоб викинути із себе те зло, що вгніздилося внизу живота. Пристрасть сексуального акту очистила їй душу, однак не стерла з голови згадки про пенітенціарія.

Тому що, кохаючись із Максом, вона думала про нього.

Маркус був для неї втіленням усього болю, який вона полишила в минулому. Зустріч із ним викликала старі травми, неначе глибоке болото час від часу витісняє на поверхню ті речі, що воно колись проковтнуло. І таким чином у житті Сандри знову з’явилися шафи, напхані споминами, будинки, де вона жила, одяг, який вона більше не одягала. Якась химерна ностальгія. Але, на її власний подив, не за померлим чоловіком.

Виною тому був Маркус.

Коли Сандра прокинулася десь о сьомій, вона ще полежала в ліжку зі своїми роздумами. Макс уже встав, а вона зачекала, коли він вийде з квартири й піде на роботу. Не хотіла наразитися на його розпитування, боялася, що він про щось здогадається і що вимагатиме пояснень.

Стала під душ, однак спершу ввімкнула радіо, щоб послухати випуск новин.

Струмінь гарячої води вдарив у спину, а вона стояла із заплющеними очима, насолоджуючись. З динаміка лунав підсумок політичних подій дня.

Сандра не слухала. Намагалася обдумати те, що сталося минулої ночі. Побачивши пенітенціарія за роботою, вона пережила справжній шок. Те, як він зумів зазирнути в лабіринти мозку вбивці, викликало в неї відчуття, ніби вона стикнулася віч-на-віч зі справжнім монстром.

Частина її свідомості ним захоплювалася, а якась частина цьому вжахнулася.

«Шукайте аномалію, агентко Веґа, не зупиняйтеся на деталях». Так він сказав. «Зло — це та аномалія, яка перебуває у всіх на очах і якої ніхто не помічає».

А вона сама що бачила тієї ночі? Чоловіка, який блукав лісом, як тінь у місячному світлі. І який схилявся, щоб викопати ямку.

«Він нічого не закопував. Він викопав», — виснував Маркус.

Викопав що?

Невідомий перехрестився. Однак навпаки: справа наліво, знизу догори.

Що це означало?

Тієї миті випуск новин по радіо продовжили новинами кримінальної хроніки. Сандра закрила воду, щоб послухати, і стояла, не витершись, у душовій кабінці, однією рукою обпершись об покриту кахлевою плиткою стіну.

Головною новиною був напад на закохану парочку. Тон переважав стурбований, іншим закоханим радили уникати ізольованих місць. Поліція вживала заходів, щоб збільшити кількість патрулів і гарантувати безпеку громадян. Щоб зупинити вбивцю, адміністрація організувала нічну охорону на околицях міст, у сільській місцевості та поза межами населених пунктів. Однак Сандра знала, що то лише балачки: ішлося про завелику територію, цілком охопити яку було неможливо.

Завершивши розповідь про те, як органи правопорядку збиралися вжити заходів у зв’язку з надзвичайною ситуацією, диктор перейшов до бюлетеня стану здоров’я постраждалої, яка вижила.

Діані Дельґаудіо зробили ще й складну операцію. Тепер вона перебувала у фармакологічній комі, однак лікарі не висловлювали ніяких прогнозів. Практично вони не могли сказати, коли і — що найважливіше! — чи вона прокинеться.

Сандра схилила голову й слухала. Здавалося, ніби слова диктора разом з потоками води стікали до зливу душової кабінки. Думка про дівчину не полишала її ні на мить, перетворившись на хворобу. Якщо Діана залишиться в такому стані, яке життя на неї чекатиме? Біда полягала ще й у тому, що вона не змогла б навіть надати корисних свідчень, щоб якомога швидше спіймати того, хто довів її до такого стану. Сандра дійшла висновку, що вбивця все ж таки досягнув своєї мети, адже зумів убити дівчину, попри те що вона залишилась живою.

Отже, треба сказати, що пощастило не Діані, а її вбивці.

Коли Сандра обмірковувала події останніх двох ночей, вона розуміла химерність окремих пунктів. Напад на закоханих, а потім ота прогулянка незнайомця під місяцем. А якщо вбивця навмисне залишив щось на місці злочину? А якщо він закопав оте щось там саме для того, щоб хтось інший його розкопав? Геть не зрозуміло, навіщо було послуговуватися таким вивертом. Проте перше з двох запитань мало сенс.

«Хай би там що, але це не він його туди закопав», — вирішила вона. Це зробив хтось інший, уже пізніше. Сховав якусь річ, щоб забрати її спокійно згодом. Хтось такий, кому не хотілося, щоб інші дізналися, що він знайшов.

Хто?

Коли Сандра переслідувала його по сосновому лісу, на якусь мить вона відчула, ніби було в ньому щось знайоме. Не знала, звідки взялося те відчуття, але то була достоту не просто химерна думка.

Тільки тепер Сандра збагнула, що змерзла, так само як і вночі перед появою Маркуса. І не від того, що ось уже п’ять хвилин мокра стовбичила в душовій кабінці із закритою водою. Ні, той крижаний холод линув зсередини. І спричинила його здогадка. Дуже небезпечна здогадка, що могла мати тяжкі наслідки.

«Зло — це та аномалія, яка перебуває у всіх на очах і якої ніхто не помічає», — повторила вона тихо.

Ще жива дівчина була такою аномалією.

Брифінг ЦОС було призначено на одинадцяту. У неї ще був час. На ту мить вона не мала наміру повідомляти когось про свою ініціативу. Ще й через те, що гадки не мала, як цю ініціативу обґрунтувати.

Відділ кримінально-медичної експертизи був розташований в окремому чотириповерховому будинку п’ятдесятих років минулого століття. Невиразний фасад, єдиною особливістю якого були видовжені вікна. До входу вели сходи, поряд з якими встановили рампу для автомобілів, щоб ті мали змогу паркуватися безпосередньо перед ним. Фургони для перевезення тіл користувалися іншим під’їздом, біля чорного входу. Звідти можна було відразу потрапити до підземного приміщення з холодильними камерами та залами для автопсії.

Сандра вибрала головний вхід і рушила до старого ліфта. Вона бувала тут раніше лише зо два рази, однак знала, що кабінети лікарів містяться на останньому поверсі.

У коридорах стояв запах дезінфекційного засобу та формаліну. На відміну від її попереднього уявлення про цей заклад, скрізь товпилися люди, панувала нормальна робоча атмосфера. Попри те що головною темою роботи тут була смерть, ніхто,