Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я кивнула не в змозі відповісти, оскільки мій рот був заповнений круасаном.
Закінчивши я викинула папірець в смітник та пішла глянути де Давид.
— Мені вже набридло вдавати з себе благородного принца… — почувши голос Давида я зупинилась, і притулилась до стіни.
Я затамувала подих.
— Коли закінчиться договір я не хочу її бачити в нашій компанії. Зрозумів?
Моє серце важко впало в грудях, від того що я почула.
Я не могла повірити своїм вухам. Він вже на перед вирішив мою долю в компанії. Я міцно стисла долоні, нігтями вбиваючись у шкіру. Він був справжнім безжальним лицеміром. Кожен раз глядячи йому в очі я думала що він робить це, бо сам того хоче. Але це була довбана брехня.
Я вийшла із-за кута, тим самим привернувши увагу Давида.
— Я вимикаюсь. — кинув у трубку.
Я підійшла на максимально достатню відстань і просто стояла мовчки, дивлячись на будь-що тільки не на нього.
— Ти готова їхати? — запитав він, ховаючи телефон у кишеню штанів.
— Я залишусь тут. — холодно промовила.
— Тобі потрібно відпочити. — відповів, стиснувши щелепи.
Він вже починав злитись, хоча повинна була я.
— Я в порядку. — буркнула я, і відвела погляд.
— Не доводь мене. — прошипів він.
— А то що? — фиркнула я, і підняла брову.
— Винесу тебе на плечі у всіх на очах. Ти ж не хочеш, щоб вся лікарня це бачила?
— Який же ти…
— Хто?
— Та забуть. — мовила пройшовши повз нього.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наші обіцянки, Ана Маіс», після закриття браузера.