Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

то каструлю — і заявляв, що вони й далі брудні. А ще він не дав їй помити жодну з собачих мисочок, поки не було закінчено з людським посудом. Чарліна подумала, що це негарно з його боку. Адже Приблуда старанно вилизала їх усі, тож Чарліна знала, що мити собачі мисочки буде легше, ніж будь-що інше. На завершення її охопив жах, коли вона витягла руки з мильної піни і виявила, що вони червоні та покриті дивними зморшками. 

— Здається, я захворіла! — вигукнула вона. — У мене якась страшна хвороба шкіри! 

Коли Пітер у відповідь розреготався, вона відчула себе ображеною і приниженою. 

Але страхітливу справу нарешті було зроблено. Чарліна, вся мокра спереду і з поморщеними руками, понуро вийшла до вітальні, щоби почитати «Дванадцять гілок чарівної палички» при останніх променях сонця, залишивши Пітера складати помитий посуд у коморі. На цей момент вона відчувала, що якщо не сяде з книжкою, то може збожеволіти. «За весь день я не прочитала ні слова», — подумала вона. 

Пітер перервав її заняття аж надто швидко. Він з’явився із вазою, яку десь знайшов — і в яку повстромляв гортензії, а тоді виставив квіти на столі перед Чарліною. 

— То де та їжа, яку, ти кажеш, принесла твоя мама? — поцікавився він. 

— Що? — перепитала Чарліна, дивлячись на нього з-над книги. 

— Я сказав «їжа», — повторив Пітер. 

Приблуда підтримала його — вона притулилася до Чарліниних ніг і дзявкнула. 

— А, — сказала Чарліна. — Так. Їжа. Я дам тобі поїсти, якщо обіцяєш не забруднити жодної тарілки. 

— Добре, — погодився Пітер. — Я такий голодний, що міг би їсти просто з килима. 

Тож Чарліна неохоче відклала книгу і витягла з-за крісла торбу з їжею. Вони втрьох з’їли багато пречудових пирогів від пані Бейкер, а потім іще два «Ранкові чаї» з візка. Під час цього розкішного бенкету Чарліна переставила вазу з гортензіями зі столу на візок, щоб не заважала. Коли вона наступного разу пошукала її поглядом, виявилося, що ваза зникла. 

— Цікаво, куди вона поділася, — сказав Пітер. 

— Можеш сісти на візок і перевірити, — запропонувала Чарліна. 

Але Пітер, на превелике Чарлінине розчарування, не збирався посунутися аж так далеко. За їжею Чарліна намагалася придумати якийсь спосіб переконати Пітера повернутися в Білогорію. Не те щоби він був для неї геть нестерпним. Їй просто було незручно ділити з ним будинок. До того ж вона усвідомлювала, з усією ясністю, з якою Пітер їй це озвучив, що невдовзі він збирається примусити її зайнятися пранням усього того брудного одягу з мішків. Сама думка про це змушувала її здригатися. 

«Принаймні, — подумала вона, — завтра мене тут не буде, тож йому не вдасться загнати мене до прання». 

І тут дівчинка знов страшенно розпереживалася. Вона побачиться з королем. Їй вистачило дурості написати йому, що за божевілля, і ось тепер їй доведеться піти на зустріч з ним. Апетит щез. Вона відвернулася від останнього млинця — і виявила, що за вікном стемніло. Кімната в чарівний спосіб освітлювалася, це золотаве світіння скидалося на сонячні промені, але за вікном панувала темрява. 

— Я йду спати, — сказала вона. — У мене завтра тяжкий день. 

— Якщо цей ваш король має хоч трохи здорового глузду, — сказав Пітер, — він викине тебе геть, як тільки побачить. Тоді ти зможеш повернутися сюди і зайнятися пранням. 

Оскільки це були саме ті дві речі, яких Чарліна боялася і не хотіла, вона нічого не відповіла. Вона просто взяла «Мемуари екзорциста», щоби почитати перед сном, пішла з ними до дверей і повернула наліво — до спалень. 

Розділ сьомий, 

у якому в Королівський особняк прибуває певна кількість людей 

Чарліна провела досить неспокійну ніч. Частково причиною її неспокою були «Мемуари екзорциста», авторові яких, вочевидь, часто доводилося мати справу з привидами і різними незбагненними речами, що їх він описував у надзвичайно стриманій манері, так що у Чарліни після прочитання не залишилося жодних сумнівів, що привиди цілком реальні та переважно дуже неприємні. Більшу частину ночі вона тремтіла і шкодувала, що не знає, як вмикається світло. 

Частково причиною неспокійної ночі була Приблуда, яка вирішила, що має повне право спати на Чарліниній подушці. 

Однак основною причиною неспокою були просто-напросто нерви, а ще те, що Чарліна ніяк не могла дізнатися, котра година. Вона раз у раз прокидалася з думкою, що проспала. Врешті-решт вона прокинулася на сірому світанку, коли десь у садку защебетали пташки, і вже майже вирішила вставати. Але якимось чудом знову заснула, а коли прокинулася, надворі вже був ясний день. 

— Біда! — у відчаї крикнула Чарліна. 

Вона відкинула ковдри, випадково зігнавши на підлогу і Приблуду, і почалапала по кімнаті, щоб знайти свій парадний одяг, який мала вдягнути задля такої нагоди. Коли вона натягала свою найкращу зелену спідницю, їй нарешті сяйнула розумна думка. 

— Дідусю Вільяме, — покликала вона, — як мені дізнатися, котра година? 

— Просто постукай пальцем по лівому зап’ястю, — відповів лагідний голос, — і скажи «Котра година?», моя люба. 

Чарліну вразило, що цього разу голос був ще слабший і невиразніший, ніж раніше. Вона сподівалася, що це всього лише тому, що вичахають чари, а не тому що погіршало самому дідусеві Вільяму, де б він не був. 

— Котра година? — спитала вона, постукавши по зап’ястю. 

Вона чекала, що годину їй скажуть, або що десь поруч з’явиться годинник. Верхньонорландці кохалися в годинниках. У Чарліниному домі було сімнадцять годинників, з них один — у ванній кімнаті. Тож вона була дещо здивована, не помітивши в цілому домі дідуся Вільяма навіть ходиків із зозулею. Але тепер вона дізналася причину цього: вона просто-напросто знала точний час. Була рівно восьма. 

— А йти туди не менше, ніж годину! — зойкнула вона, намагаючись на бігу встромити руки в рукави своєї найкращої блакитної блузки по дорозі до ванної. 

Причісуючись у ванній, вона рознервувалася ще більше. Її відображення, по якому чомусь стікала вода, виглядало страшенно юним — а ще ця руда коса через плече. «Як тільки він мене побачить, то відразу зрозуміє, що я всього лише школярка», — подумала дівчинка. Однак заглиблюватися в цю проблему не було часу. Чарліна вискочила з ванної, пройшла в ті самі двері ліворуч — і забігла в теплу і чисто прибрану кухню. 

Над раковиною тепер нависало вже п’ять мішків з пранням, але в Чарліни не було часу цим перейматися. Приблуда з жалібним скавулінням підбігла до неї, а тоді знову кинулася до вогнища, де досі радісно горів вогонь. Чарліна саме збиралася постукати по вогнищу і попросити сніданок, коли раптом побачила, у чому проблема Приблуди. Та тепер була занадто маленька, і її хвіст не діставав до вогнища так, щоби можна було ним постукати. Тому Чарліна сама постукала і сказала: «Собачий корм, будь ласка», — перш ніж попросила сніданку для себе. 

Сидячи за прибраним столом і похапцем снідаючи, поки Приблуда жваво спорожняла мисочку собачого корму біля її ніг, Чарліна, хоч і не хотіла, однак була змушена визнати, що все-таки значно краще, коли кухня чиста і прибрана. «Здається, в присутності Пітера є деяка користь», — подумала вона, наливаючи собі останню філіжанку кави. Але тут дівчинка відчула крайню потребу знову постукати по зап’ястю. Дізналася, що це вже