Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Весь час критикує! Безперестанку, відколи тут з’явився. Можна подумати, він досконалий! — буркнула вона, відчиняючи парадні двері.
Відчинила — і вражено охнула. Кобольди попрацювали на славу і впоралися дуже швидко. Вони й справді не позрізали кущі гортензій, бо вона їм це заборонила, зате зрізали всі рожеві квіти і більшість лілових та білих. Парадна доріжка була густо всіяна рожевими та ліловими парасольками гортензій, ще трохи валялося між кущами. Чарліна закричала від люті та кинулася їх підбирати.
— То я лінива, так? — бурмотіла вона собі під ніс, збираючи гортензії в поділ. — Бідний, бідний дідусь Вільям! Який безлад! Він любить їх різнокольоровими. Ох, ці маленькі блакитні паскуди…
Вона пішла вивалити квіти з подолу на стіл під вікном кабінету і знайшла там під стіною кошик. Дівчинка взяла його із собою між кущі. Приблуда гасала навколо неї, пирхала і принюхувалася, а Чарліна збирала в кошик зрізані голівки гортензій. Вона зловтішно захихотіла, коли помітила, що кобольди не завжди могли однозначно вирішити, чи та або інша квітка є блакитною. Вони лишили більшість зеленуватих квіток і частину квіток лавандового кольору, а з одним кущем кобольди мали справжній клопіт, бо кожна квітка на ньому була рожева посередині та блакитна по краях. Судячи з дрібних слідів під цим кущем, у них тут було щось на кшталт загальних зборів. Врешті-решт вони зрізали з цього куща половину квіток, а другу половину залишили.
— Бачите? Це не так-то легко, — вголос сказала Чарліна на той випадок, якщо якісь кобольди поблизу могли її почути. — Вандалізм — ось що це насправді таке. Сподіваюся, вам соромно.
Вона понесла останній кошик квітів до столу, повторюючи: «Вандали. Зловмисна поведінка. Малі паскуди», — бо сподівалася, що Ролло є десь поблизу і чує її.
При декотрих з-поміж найбільших голівок гортензій залишилися досить довгі стебла. Чарліна зібрала з них великий рожево-лілово-зеленувато-білий букет, а решту квітів поставила сушитися на сонці. Вона пам’ятала, як десь вичитала, що гортензії можна засушити, і вони при цьому збережуть свій колір, тож ними можна буде прикрасити хату взимку. «Дідусеві Вільяму це сподобається», — подумала вона.
— От бачиш, як корисно сидіти і багато читати! — заявила в повітря. Правда, на цей час вона вже знала, що просто намагається виправдатися перед світом — якщо не перед Пітером — бо загордилася тим, що отримала лист від короля.
— Ой, та добре, — промовила дівчинка. — Ходімо, Приблудо.
Приблуда пішла за Чарліною в дім, але трималася подалі від кухонних дверей і тремтіла. Причину цього Чарліна зрозуміла, коли зайшла в кухню, де на неї з-над паруючої каструлі глянув Пітер. Він десь роздобув фартушок і поскладав весь посуд акуратними стосиками на підлозі. На Чарліну він дивився поглядом шляхетного страдника.
— Це так по-жіночому, — дорікнув він. — Я прошу тебе допомогти мені мити посуд, а ти збираєш квіточки!
— Насправді ні, — сказала Чарліна. — Ці паскудні кобольди постинали всі рожеві квіти.
— Що, дійсно? — перепитав Пітер. — Зле! Твій дідусь розсердиться, коли повернеться додому, так же? Можеш покласти квіти в оту посудину, де яйця.
Чарліна подивилася на повну яєць тортівницю, що притулилася до мішка з мильною стружкою серед чайників на столі.
— А куди тоді діти яйця? Хвилинку!
Вона пішла у ванну і висипала гортензії в умивальник. Тут було небезпечно вогко і капало, але Чарліна вирішила не думати про це. Вона повернулася до кухні і сказала:
— А тепер я збираюся підлити кущі гортензії, виливши на них ці чайнички.
— Спробуй-спробуй, — сказав Пітер. — Це займе тобі кілька годин. Як думаєш, вода вже досить гаряча?
— Просто парує, — відповіла Чарліна. — Думаю, вона має булькати. І це не займе мені кілька годин. Дивися.
Вона вибрала дві великі каструлі й почала виливати в них вміст чайничків.
— Щоб ти знав, бути лінивою має свої переваги, — зауважила вона і враз помітила, що як тільки ставить на стіл порожній чайничок, той відразу зникає.
— Залиши-но один, — занепокоєно попросив Пітер. — Я б випив чогось гарячого.
Чарліна теж про це подумала, тому останній чайничок обережно поставила на стілець. Але він теж зник.
— Ой, та добре, — сказав Пітер.
Оскільки він явно намагався бути приязним, Чарліна запропонувала:
— Ми можемо попити ранковий чай у вітальні. А крім того, моя мама принесла ще одну торбу з їжею.
Пітер повеселішав.
— Значить, коли закінчимо з миттям, зможемо нормально поїсти, — промовив він. — Але спочатку це, що б ти не казала.
І він таки затягнув Чарліну до роботи, попри всі її протести. Коли вона прийшла з саду, Пітер забрав у неї книгу, натомість вручив їй ганчірку, щоби пов’язати навколо талії. Тоді завів її в кухню, де почався таємничий і жахливий процес. Пітер кинув їй ще одну ганчірку.
— Будеш витирати, а я буду мити, — сказав він.
Хлопець зняв паруючу каструлю з вогню і вихлюпнув половину гарячої води на розсипану в мийці мильну стружку. Тоді приніс від колонки відро холодної води і так само вилив половину в мийку.
— Нащо ти це робиш? — спитала Чарліна.
— Щоб не ошпаритися, — відповів Пітер, зануривши ножі та виделки в цю суміш і додавши до них стосик мисок. — Ти що, взагалі-взагалі нічого не знаєш?
— Ні, — відказала Чарліна. Вона роздратовано подумала, що в жодній з безлічі книжок, які вона прочитала, не згадувалося про миття посуду, вже не кажучи про пояснення, як це робиться. Вона дивилася, як Пітер жваво орудує ганчіркою, витираючи рештки прадавнього сніданку з розмальованої миски. Миска виринула з мильної піни чистенька і сяюча. Тепер Чарліні майже сподобався цей процес, вона вже навіть готова була визнати, що це, практично, чари. Вона спостерігала, як Пітер занурює миску в інше відро, щоби сполоснути. Тоді він передав миску їй.
— Що мені з нею робити? — спитала вона.
— Витерти насухо, звичайно ж, — сказав він. — А тоді поставити на стіл.
Чарліна спробувала. Вся ця жахлива справа зайняла в неї купу часу. Ганчірка відмовлялася вбирати вологу, а миска так і норовила вислизнути їй із рук. Витирання займало Чарліні незрівнянно більше часу, ніж Пітерові — миття, тож невдовзі біля мийки назбиралася ціла купка посуду, і Пітерові почав уриватися терпець. Природно, саме в цей момент найгарніша розмальована тарілка таки вислизнула в неї з рук і впала на підлогу. На відміну від дивних чайничків, вона розбилася.
— Ой, — зойкнула Чарліна, дивлячись на уламки. — Як її скласти назад?
Пітер закотив очі.
— Ніяк, — сказав він. — Просто постарайся більше не розбивати.
Він зібрав уламки тарілки і викинув їх у ще одне відро.
— Тепер я буду витирати. А ти наразі спробуй мити, інакше ми до вечора не закінчимо.
Він випустив з мийки брудну побурілу воду, зібрав з неї ножі, виделки та ложки і кинув їх у відро для споліскування. На Чарлінин подив, тепер вони виглядали чистими і блискучими.
Спостерігаючи, як Пітер знову наповнює мийку гарячою водою з милом, вона сердито, але переконано вирішила, що він вибрав собі легшу частину роботи.
Як виявилося, вона помилялася. Нічого легкого в цьому не було. Миття кожного предмета займало Чарліні безкінечно багато часу, до того ж у процесі вона захляпалася з голови до ніг. А Пітер раз у раз повертав їй то миску, то горня,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будинок безлічі шляхів», після закриття браузера.