Читати книгу - "Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Тоді, правда, вже сутеніло і я трохи невпевнений, але це недалечко, там, де я ставлю пастки на зайців.
– А можеш показати? – встряв Онік.
– А що, дуже треба? – запитав Максим, поглядаючи на свою рибину, що ще тріпотіла під остями.
– Треба, Максиме, – наполіг Ярон.
Максим мовчки положив рибину до торбини, приховав на березі ості і подався до місця пригоди. Пройшовши десь близько кілометра, Максим зупинився.
– Що, тут? – запитав Ярон.
– Ніби тут, – відповів Максим. – Ось біля того дуба.
Хлопці спробували знайти біля дерева хоч щось, що могло вказати на те, чому саме тут відбулася зустріч Корзо з незнайомцем, час потратили марно. Хотіли було розходитися, але в Ярона з’явилася цікава думка.
– А чому ми вирішили, що саме біля цього дуба, Корзо зв’язувався з тим типом? Він спокійно міг його викликати і в селищі. А можливо навіть через медальйон? Цей же медальйон може навіть вбити, якщо потрапить не до тих рук. – розмірковував Ярон.
– А можливо, пристрій для виклику не біля цього дуба, а десь подалі від такого примітного орієнтиру, – підтримав його Максим, – навіть ось біля тої осини. Вона тоненька, непримітна, хто на неї зверне увагу? А цей віковий дуб сам в очі преться.
– Можливо, ви хлопці й праві… – кинув слово на ходу, прямуючи до осики, Онік.
Поки Максим і Ярон ще стояли й міркували, то Онік вже ретельно нишпорив біля неї.
– Гей, хлопці! А тут є щось цікаве, – гукнув він.
– Що це за штуковина? – запитав Максим, вдивляючись на металеву пластину, покриту дивними символами.
– Подібні знаки я бачив на медальйоні влади… – сказав Ярон, пробуючи взяти залізяку до рук. Але та навіть не ворухнулася.
– Ну, що там? – запитав Онік.
– Та ніби до землі прибита.
– Або підсилена гравітація, – встромив і свого носа Максим.
– Що підсилено? – майже разом запитали хлопці.
– Не зважайте, то я так, думки в голос, – відмахнувся Максим, зрозумівши, що не під силу йому пояснити цим людям, що таке магнітне поле і гравітація.
Пововтузившись ще трохи з тією залізякою, Ярон зрозумів, що її ніяк не зрушити з місця, та з пересердя тупнув по ній ногою. І раптом у залізяці щось клацнуло, і вона спалахнула червоними та синіми кольорами. Якусь мить ці кольори поблимали і загасли.
– А ось і маяк-передавач! – вголос здогадався Максим, бо тільки він з них був обізнаний у цих технологіях.
– Який ще, в дідька, маяк пер...редавач? – не повторивши вірно слово, запитав Онік.
– Довго пояснювати, краще сховаємося, бо за моїм прогнозом, незабаром з’явиться ця клята сфера, – сказав Максим.
І хлопці хутко кинулися до чагарника, який поглинув їх у свої хащі.
Максим відчув, як у повітрі з’явився вже знайомий запах озону і затріщали електро-розряди. Хлопців це не шокувало, бо вони вже не один раз бачили, як з’являється ця загадкова сфера.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА», після закриття браузера.