Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

— Я буду дуже вдячний, якщо ви віддасте мені книгу, — сказав він пошепки, шанобливо, але твердо. — Її подарував моєму батькові останній емір Ґранади.

Я подав йому книгу, і він ввічливо вклонився.

— Ви — комісар Шардлейк і помічник Поер?

— Саме так. Брат Ґай із Малтона?

— Власною персоною. Ви маєте ключ від моєї кімнати? Зазвичай, якщо мене тут немає, сюди заходить лише моя помічниця Еліс, — щоб ніхто не наплутав щось із травами та зіллям. Розумієте, помилкова доза деяких із цих порошків може вбити.

Його очі зблиснули над полицями. Я відчув, як червонію.

— Я намагався ні до чого не торкатися, сер.

Він уклонився.

— Дуже добре. І як я можу допомогти представнику Його Величності?

— Ми хочемо тут зупинитися. У вас є кімнати для гостей?

— Звичайно. Еліс зараз підготує кімнату. Але більшість кімнат уздовж цього коридору займають старі монахи. Вони часто потребують уваги вночі, і це може завдати вам клопоту. Гості здебільшого віддають перевагу будинку абата.

— Ми краще поселимося тут.

— Як бажаєте. І як я можу ще допомогти?

Тон брата Ґая був абсолютно шанобливий, але чомусь його запитання змушували мене почуватися дурним пацієнтом, якого просять перерахувати симптоми. Хоч який дивний він мав вигляд, однак це була людина поважна.

— Я так розумію, ви відповідальні за тіло покійного комісара?

— Це так. Воно в склепі на мирському кладовищі.

— Ми хотіли б його оглянути.

— Безперечно. Тим часом, можливо, ви захочете вмитися і відпочити після довгої подорожі. Потім повечеряєте з абатом?

— Ні, думаю, ми будемо їсти з монахами в трапезній. Та спочатку, гадаю, годинку перепочинемо. Ця книга, — додав я, — ви мавр за походженням?

— Я з Малаґи, тепер вона належить Кастилії, але коли народився, була в складі емірату Ґранада. Коли 1492 року Ґранада перейшла до Іспанії, мої батьки прийняли християнство, проте життя було нелегким. Згодом ми потрапили до Франції; нам стало легше жити в Лувені, це міжнародне місто. Арабська, звісно, була їхньою рідною мовою.

Він тихо всміхнувся, однак його чорні, як вугілля, очі залишалися пронизливими.

— Ви вивчали медицину в Лувені? — я здивувався, адже це була найпрестижніша школа у Європі. — Безперечно, ви мусите служити при дворі вельможі чи короля, а не у віддаленому монастирі.

— Справді так; але, як іспанський мавр, маю певні недоліки. Упродовж багатьох років я тинявся від одного місця до іншого у Франції та Англії, як один із тенісних м’ячів вашого короля Генріха. — Він знову всміхнувся. — П’ять років прожив у містечку Малтон, що в Йоркширі; я не змінював цього імені, коли приїхав сюди майже два роки тому. І, якщо чутки підтвердяться, то, можливо, невдовзі знову поїду.

Я згадав, що він був одним із чиновників, які знали про мету Синґлтона. Він задумливо кивнув на моє мовчання.

— Отже, я відведу вас до вашої кімнати і повернуся за годину, щоб ви могли оглянути тіло комісара Синґлтона. Бідолашного слід поховати по-християнськи. — Він перехрестився, зітхнувши. — Душі вбитого буде досить важко знайти спокій, не сповіданій та без останнього таїнства перед смертю. Моліть Бога, щоб нікого з нас не спіткала така доля.

Розділ сьомий

Наша кімната в лазареті була невелика, але затишна, обшита дерев’яними панелями, підлога вкрита пахучим очеретом. У каміні, перед яким були розставлені крісла, горів вогонь. Коли брат Ґай провів нас до кімнати, ми застали Еліс — вона якраз розкладала рушники біля глечика з теплою водою. Її обличчя й оголені руки розпашіли від тепла.

— Я подумала, що ви захочете помитися, мілорди, — сказала вона шанобливо.

Я усміхнувся до неї.

— Це дуже люб’язно з вашого боку.

— Мені потрібно щось, що може мене зігріти, — сказав Марк, вишкірившись до неї.

Вона опустила голову, і брат Ґай суворо глянув на Марка.

— Дякую, Еліс, — сказав він. — Можете йти.

Дівчина відкланялась і вийшла.

— Сподіваюсь, кімната затишна. Я повідомив абата, що ви обідатимете в трапезній.

— Кімната дуже гарна. Дякую за вашу турботу.

— Якщо вам ще щось буде потрібно, звертайтеся до Еліс. — Він кинув на Марка ще один різкий погляд. — Але, будь ласка, майте на увазі: вона дуже зайнята доглядом за старими і хворими монахами. І вона тут одна жінка, крім кількох старих служниць на кухні. Вона під моїм захистом, хоч який він є.

Марк почервонів. Я вклонився лікарю.

— Ми пам’ятатимемо про це, сер.

— Дякую вам, комісаре Шардлейку. Тоді я покину вас.

— Чорна стара пліснява, — буркнув Марк, коли двері зачинилися. — Я лише глянув на неї — і це її втішило.

— Він відповідальний за неї, — коротко сказав я.

Марк поглянув на ліжко. Це була одна з тих конструкцій із високим ліжком для господаря і вузьким простором під ним, звідки висувалося на коліщатках дерев’яне ліжко для слуги. Він витягнув нижній ярус і похмуро глянув на тверду дошку, покриту тонким солом’яним матрацом, після цього зняв плащ і сів.

Я підійшов до дзбана і хлюпнув теплою водою на обличчя, почекавши, доки вона стече на шию. Почувався виснаженим. У голові паморочилося від калейдоскопа облич і вражень останніх годин. Я застогнав.

— Слава Богу, ми нарешті одні. — Я сів у крісло. — Христові рани, мені боляче.

Марк стурбовано подивився на мене.

— У вас болить спина?

Я зітхнув.

— Стане легше після нічного відпочинку.

— Ви впевнені, сер? — він задумався. — Тут є клапті тканин, ми могли б зробити гарячу припарку… Можу вам допомогти.

— Ні! — відрізав я.

— Кажу тобі, у мене буде все гаразд!

Я ненавидів усіх, хто дивиться на мою деформовану спину; тільки моєму лікарю дозволялося це робити, і лише тоді, коли було дуже боляче. У мене по шкірі поповзли мурашки тільки від думки, що Марк побачить мою спину, про його жалість і, можливо, огиду, бо чому хтось статурний, як він, не мав би відчувати огиди? Я підвівся на ноги й підійшов до вікна, визирнувши в темну порожнечу. За кілька секунд обернувся; Марк дивився на мене з обуренням, змішаним із тривогою. Я примирливо підняв руку.

— Вибач, даремно я накричав на тебе.

— Я не хотів вас образити.

— Так, знаю. Я втомлений і стурбований, ось і все.

— Стурбований?

— Лорд Кромвель хоче швидкого результату, і сумніваюсь, що зможу його отримати. Я сподівався… не знаю… що це якийсь фанатик із монахів, якого вже взяли під варту, що буде хоч якась чітка вказівка