Читати книгу - "(не) перша наша дитина, Анна Бачинська"

Даніель стояв біля вікна, спостерігаючи за грацією, якою Каміла легко піднімала свого сина вгору. Він спробував увести Камілу в спогади про їх минулі роки, про час, коли вони мандрували мальовничими місцями, коли Каміла викладала йому свої найулюбленіші кулінарні рецепти, а вони проводили довгі вечори, обіймані теплом їхнього кохання. Проте Каміла була повністю поглиблена у своїх обов'язках матері. Її син, у всій своїй дитячій радості, був її світом, і Каміла не могла не віддати йому своїх уваги та часу.

— Мамо, гратися! — весело закликав малюк, тягнучи руки до неї, з радісним посмішкою на обличчі.

Каміла ніжно посміхнулася, піднімаючи свого малюка на руки. — Звісно, Дем'янчику, ми скоро займемось грою, добре?

— Добре, мамо! — з радістю відповів маленький хлопчик і знову поглинувся у свою світлу дитячу гру.

Звернувшись до Даніеля, Каміла спробувала знайти правильні слова, щоб відвернути від сина свою увагу. Трохи обережно, вона сказала: — Пробач, Даніеле, але мені треба гратися з сином.

— Не проблема, я розумію, — відповів Даніель, але його голос виражав певне розчарування. — Можливо, ми зможемо поговорити пізніше, коли ти будеш вільна?

— Звісно, ми поговоримо згодом, — підтвердила Каміла, але вона вже відчувала, що ця зустріч викликає в неї сумніви.

Даніель повільно повернувся до вікна, поглиблюючись у свої думки. Чому вона здається відмовною? Чому він не може знову відчути ту саму близькість з нею, яку вони мали раніше? Чому їхні стосунки так вкрай змінилися?

Йому довелося шукати відповіді, і він знав, що це буде довга дорога. Але він був готовий зробити все можливе, щоб відновити зв'язок з Камілою. Вона була тим, що він завжди мріяв про повернення, але тепер здається, що їхні шляхи відійшли від нього. Треба було знайти спосіб, як пройти цю важку дорогу і знову злитися з нею в одне ціле.

Проте він був розчарований тим, що його спроби вже виглядали як зайві завдання, принаймні наразі. Доречно було зосередитися на праці, вона завжди була його відвертою співбесідницею в будь-яких складних ситуаціях. Він оглянув офіс, задумавшись про те, що є важливіше: відновлення відносин з Камілою чи розвиток його архітектурної фірми.

Раптом він вирішив, що ці два шляхи не обов'язково мусять бути взаємовиключними. Можливо, працюючи разом з Камілою над проектами, вони знову зможуть наблизитися один до одного. Можливо, спільна робота допоможе їм згладити свої розбіжності і відновити ту силу, яку вони разом втратили.

Звісно, це буде важко, але Даніель був готовий до цього виклику. Він вирішив піднятися на виклик, який постав перед ним, і розпочати цю нову фазу свого життя з дорослішим поглядом і новою відданістю. Неважливо, на якій стороні вони зараз перебували, вони мали спільний мету — дбати про їхню спільне майбутнє. І він не відмовиться від цієї мети.

ЧЕРЕЗ 2 ТИЖНІ

Даніель намагався зустрітися з Камілою вже кілька разів, але завжди був зустрічений її невдоволеними відмовами. Вона завжди була зайнята, особливо останнім часом, коли її син, маленький Дем'ян, потрапив до лікарні.

Каміла стояла в коридорі лікарні, де стіни здавалися настільки тонкими, що вона могла почути кожен стук свого серця. Перед нею проліг пасаж, в якому лікарі виконували свою сумну роботу. Вона вже не змогла рахувати, скільки разів ходила цим коридором за останню годину, поки лікарі не вийшли, щоб сповістити її про погіршення стану сина.

Даніель з'явився поруч, обличчям, спітнілим від тривоги. Він був тут, щоб підтримати її, але його наявність лише підкреслювала безпорадність ситуації.

— Каміла, я не можу уявити, як важко це для тебе. Але ми разом, ми знайдемо виходи.

—  Так легко сказати, Даніель, але я не знаю, що робити. Він потребує переливу крові, але моя кров не підходить. Що я можу зробити?

Даніель взяв її руку в свою, намагаючись передати хоча б трохи своєї сили.

— Ми знайдемо рішення. Тобі потрібно просто залишатися сильною.

Але Каміла вже не була сильною. Її серце ледь билося, вона відчувала, як страх паралізує її думки і дії. Вона не могла приховати своє безпорадне обличчя перед Даніелем.

—  Дем'ян потребує мене, але я не знаю, що робити. Я... я...

—  Ти... що, Каміла?

Каміла мовчала, занепокоєна, чи розкривати йому правду. Але вона вирішила, що тепер - не момент для таємниць.

—  Даніель, ти маєш право знати... Дем'ян ..... це твій ... син.

Даніель стояв перед Камілою, злісно збуджений і розчарований. Його очі вражали суміш розчарування і злості, коли він дивився на неї.

—  Я навіть не знаю, що казати. Як ти могла... Як ти могла це приховувати від мене? Як ти могла подумати, що це прийнятно?

Каміла, замучена і скорботною, знала, що вона втратила контроль над ситуацією.

—  Я не мала вибору, Даніель. Ти сам сказав тоді, що не хочеш дітей. Я не могла ризикувати тим, що ти відкинеш нас обох.

—  Але тепер я знаю. Я знаю, що ти приховувала від мене. Як ти хочеш, щоб я реагував на це? Що я мав би зробити тепер?

Каміла відчувала, як звинувачення та безпорадність обплітали її серце. Вона знала, що це було непросто для Даніеля.

—  Я... Я не знаю, Даніель. Я просто хотіла, щоб дитина народилася здоровою. Я боялася, що ти відправиш мене на аборт, якщо ти дізнаєшся. Тому я й приховала.....

Даніель зітхнув, відчуваючи втомленість цієї безвихідної ситуації. Він знав, що не може повернутися до того, що було, і тепер їм обом потрібно знайти шлях вперед.

По кімнаті віддавалося напружене мовчання, порожнеча й непевність звисали у повітрі, немов туман. Кожен з них був вражений цим відкриттям, і вони шукали слова, щоб виразити свої почуття.

Даніель, піднімаючи погляд, зрозумів, що нічого не зміниш, говорячи про те, що було. Йому довелося прийняти цю нову реальність. Він заспокоїв своє серце і звернувся до Каміли зі словами, які відображали його внутрішній конфлікт і рішучість вирішити цю ситуацію: