Читати книгу - "Принц Єгипту, Олександра Малінкова"

– Нічого собі заявочка! – Вона з викликом поглянула в його очі. – Ну і як воно на місті мого хлопця? І що тут такого в цій країні особливого, що я так ризикую? Морозиво може якесь особливе? Притупляє волю і вводить у наркотичну залежність?

- Достатньо того, що тут є я! Тому, даремно він відпустив!

- А ти не думав, що він може просто мені довіряти? – Вона почала збирати речі назад.

            Блокнот, серветки, парфуми вже опинилися у сумці, а от телефон схопив Феріт.

- Довіряє кажеш! А при чому тут ти? Якщо я собі не довіряю! – Феріт сперся на кулаки, переніс цент ваги, подавшись уперед, скоротивши тим самим відстань між ними.

- То ти подивишся? – Знову запитав.

- Ні! – Не збиралася поступатися Марина.

- Це можуть бути батьки! В тебе ж вони є?

- Звичайно є!

- От, і вони можуть переживати, як там їх донька.

            Від його близькості в неї знову перехопило дихання. Приємний, ледь вловимий аромат його тіла в перемішку з фруктовими нотками гелю для душу збуджував.

            Подумки, вона висварила себе за таку реакцію на нього. І в цю мить знову телефон ожив і замерехтів, оповістивши про нове сповіщення.

–  Ну добре, –  здалася вона і ввімкнула смартфон, після перегляду сповіщення її настрій швидко зник.

–  Що там? –  Переляканий Філ не витримав і вихватив з рук телефон.

            Марина спробувала перешкодити, але марно. Вона закусила губу, уявивши реакцію хлопця на побачене, звісно він швидко зрозуміє всю ситуацію про нареченого. Як і те, що увесь час вона брехала йому.

            Сповіщення прийшло у вайбер, фотографія на якій молодий чоловік відверто обнімав білявку, яка ще й смачно цілувала його у щоку, прийшло від користувача на ім’я «КОЛИШНІЙ». Нижче під фото напис: «Я випадково відправив по старій звичці, призначалося не тобі, і зніс у себе можливість видалити, зітри сама!».

            «Як же ж, випадково! От  покидьок!»: Філ насупився і перевів погляд з телефона на Марину.

            Вона зблідла і опустила очі, незнаючі, як поводити себе далі. Наче школярка, яку застукали за якимось не дуже пристойним заняттям. 

–  Це і є твій наречений? – Запитав він, і не дочекався відповіді.

–  Ви розлучилися через цю подорож? – Несподівано цей факт дуже потішив Філа, але він звісно цього не показав.

–  Звичайно ні, я сама втекла сюди від нього. – На емоціях відповіла Марина.

–  Забий на нього! Ти в сотні раз гарніша ніж дівчина на фото. Помітно, що зробив це навмисне, щоб привернути твою увагу і викликати ревнощі. Думав, що будеш страждати, а замість цього ти відпочиваєш і засмагаєш на морі. От і лізе зі шкури, щоб нагадати про себе, та ще й натякнути, дивись, якого мачомена ти втратила!

            Вона ледь посміхнулася, усмішка вийшла досить вимученою.

–  А знаєш що? –  Феріт увімкнув камеру і ніжно пригорнув до себе дівчину, сфотографував, –  або навіть не так.

          В його голову прийшла шалена ідея. Хлопець переключив режим з фото на відео витягнув руку і навів на них включив запис, а потім, чуттєво і повільно поцілував дівчину. Так, що на якийсь час вона просто випала з реальності. Так хвилююче її цілували вперше. До трепету, до щему, до запаморочення класно.

       Філ вимкнув запис і відіслав відео колишньому підписавши: «Мій хлопець теж наплутав з відправкою. Зітри сам!»

–  Ти що зробив? – Запитала вона, ледь оговтавшись від такого палкого поцілунку.

–  Осадив твого колишнього, нагадавши, що він у минулому де йому і місце. –  Підморгнув Феріт.

         В душі дівчина була дуже вдячна, тепер бувший зрозуміє, що вона не ридає з розпачу, не розчавлена сидить вдома, не самотня, а поряд з нею чоловік, якому можна позаздрити. І цілується він запаморочливо, з цим важко не погодитись.

–  Вибач, –  нарешті тихо промовила вона.

–  За що? – Здивувався Філ.

–  За брехню, –  вона встала, жестом поманила його йти за нею.

–  Він дурний, що дозволив втратити тебе. А що до брехні, десь несвідомо я здогадувався. Тому не був дуже вже здивований.  Ще дещо знаю, але про це не зараз, –  він доторкнувся до її підборіддя, –  ходімо.

–  Колишній сказав, що я, як Снігова королева, холодна і не емоційна.

–  Ти? – Не повірив своїм вухам Феріт. –  Це хіба можливо? Коли ми цілувалися, я б так не сказав, чого–чого, але холоду я точно не відчув. За емоції, що вирують в тобі взагалі мовчу!

- І ще! – вона набрала повні груди повітря, зізнаватися напевне завжди не просто, а особливо коли не права. – Щодо того, що ти погано цілуєшся. Ти був правий, це зовсім не так. І я це визнаю.