Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Єва почала вагатися. Дозволяла йому себе переконувати. І сама не розуміла, чому ось-так зненацька готова погодитися заночувати у цьому будинку і лягти з цим чоловіком в одне ліжко. Лягти у ліжко з незнайомцем, з нахабою. Але у його порядності вона чомусь не сумнівалася. Вірила в те, що він навіть і не подивиться в її бік як і переконував, не те що надокучатиме. А ще розуміла, що не може підвести... Кого підвести? Його чи себе? Єва сіла на ліжко:
-Гаразд, я згодна заночувати, але…
-Сонеч… Єво дякую,- зрадів Денис і на емоціях хотів було обійняти дівчину та вчасно стримався згадавши про свою обіцянку.
-Але це більше не повинно повторитися.
-Більше не повториться. Єво, ти мій порятунок. Ти ж сама бачила, яке лихо мені намагаються підсунити. Жах?- Денис ще радів і ніяк не міг вгамуватися.
-Не такий вже і жах,- Єва підвелася,- у неї гарні форми, такі зазвичай подобаються чоловікам. Тому я тебе не розумію, чому ти так негативно реагуєш на цю Яну. Навпаки придивився би. Вона ще й свою справу хоче відкрити. Чи тебе дратує, що тобі її нав’язують? Аби не нав’язували, тоді як?
-Ніяк,- впевнено відповів Денис,- звісно Яна…, одним словом вона не мій формат. Мені інші дівчата подобаються. Хочеш запитати які?
-Нічого я не хочу,- Єва почала ця розмова напружувати,- ми повинні мабуть повернутися до вітальні, бо нас там напевне вже зачекалися. Не варто проявляти таку невихованість. Тільки от сукня…, дай мені якусь свою сорочку, щоб я змогла накинути поверх. Скажу, що змерзла.
-Зараз знайду в шафі,- Денис дістав чорного кольору сорочку та простягнув Єві.- Все-таки зізнайся, Яна розірвала?
-Випадково зачепилася...,- Єва швидко одягнулася і так же поспіхом заглянула в дзеркало,- непогано, мені навіть твоя сорочка пасує. Пішли.
-Пішли,- Денис відчинив двері, пропускаючи Єву вперед усміхаючись від задоволення в своєму умінні бути переконливим.
Коли Денис та Єва спустилися до вітальні, то Василини та її доньки вже не було. І Марія Данилівна сама сиділа на дивані та пила чай. Щойно вона побачила свого сина з Євою поставила чашечку на столик і жестом руки запропонувала сісти поруч.
-Зараз я вам чаю наллю. Єво, тобі стільке ложечок цукру покласти?- Марія Данилівна хоч і була незадоволеною, але намагалася це приховати.- І чому ти це сорочку накинула. Невже змерзла?
-Мені, будь ласка, без цукру і дійсно я трохи змерзла,- Єву відчувала напругу.
-А де це наші гості?- поцікавився Денис у матері перебуваючи у гарному настрої.
-Навіщо задаєш запитання на які знаєш відповіді?- Марія Данилівна незадоволено задала зустрічне запитання синові.
-Вибач, якщо розчарував тебе та їх,- Денис взяв із рук матері чашку з чаєм,- але ти мамо повинна зважати і на мої почуття і рахуватися з моїми бажаннями та вибором.
-Звісно, що синку. Звичайно, мені б… ну, гаразд, поговоримо про це якось наступного разу,- злегка відмахнулася рукою Марія Данилівна, бо не хотіла сказати лишнього в присутності Єви.
Запанувала якась тиша та ще сильніша напруга. Усі мовчазно пили чай і ніхто з них не наважувався на подальшу розмову і тоді Денис вирішив поговорити про те, що дійсно було приємно для його матері. Він хотів її чимось зарадити, підняти настрій.
-Мамо, розкажи будь ласка про квіти, які ти вже посіяла на розсаду. Єві це буде цікаво, бо вона теж цікавиться садівництвом і мріє у майбутньому мати великий сад. Який буде біля нашого будинку, коли ми одружимося,- Денис здивував Єву настільки, що та трохи не захлебнулася чаєм.- Хіба я не маю рацію?
-Ти звичайно перебільшуєш. Забігаєш далеко на перед,- нарешті відповіла Єва відкашлявшись,- але мені дійсно цікаво дізнатися про квіти, які ви вирощуєте і як. І які ваші улюблені квіти Маріє Данилівно?
-У першу чергу мені подобаються багаторічні квіти. Серед моїх улюблених гортензія, вейгела, бузок. А так, у нашому саду багато росте різних видів квітів. Але троянди, мої най-найулюбленіші. Я вже зуміла зібрати 100 видів цих рослин…,- і Марія Данилівна повністю переключилася на те про що вона любила годинами розмовляти і це помітно підняло їй настрій.
На приємній ноті Марія Данилівна пішла до своєї кімнати, а Денис провів Єву до своєї кімнати.
-Я дам тобі час, щоб ти змогла побути на одинці, приготуватися до сну,- Денис відкрив свою шафу та дістав звідки футболку та халат, а також чистий рушник,- я гадаю, що ти будеш не проти скористатися іншими моїми речами. Я тобі дуже вдячний…
-Не треба оце «дякую» постійно повторювати…, просто залиш мене на деякий час. Я ще маю передзвонити своїй мамі та попередити її, що не прийду додому ночувати. Господи, мені так соромно,- почала було Єва,- розумієш соромно, що доводиться брехати найріднішим людям.
-Ці найрідніші люди не залишили нам вибору, вони нас прямо примусили так чинити,- Денис хотів заспокоїти Єву,-щойно вони перестануть нав’язувати свій вибір, то відразу все стане на свої місця, і не буде ніякого обману з нашого боку. Знаєш, яке я прийняв рішення вже зараз, коли до цих подій ще так далеко.
-Яке?- запитала без особливої цікавості у нього.
-Я своїм дітям не буду нав’язувати з ким спілкуватися, з ким дружити, кого кохати, на кому одружуватися. Вони будуть вільними у виборі. І навіть якщо мені це не подобатиметься я не буду наполягати на тому, щоб вони перестали спілкуватися з небажаними мені людьми,- Денис зібрався виходити з кімнати,- ти не поспішай. Я ще маю намір піти до кабінету та зробити пару дзвінків. Коли повернуся, я постараюся тебе не розбудити.
Єва швидко прийняла душ та лягла у ліжко, перед цим встигнула зателефонувати матері. І на здивування Єви її мама, Катерина Борисівна навіть пораділа за доньку, бо вважала, що та зараз щаслива в обіймах свого коханого хлопця.
-Я така рада, що ти закохалася. І знаєш, починаю шкодувати, що Славу тобі нав’язувала…
-Мамо припини, я то розумію ти хотіла як краще…
Єва переключила свої думки на Дениса. Подумала про те, що вона зараз лежить у його ліжку і через декілька хвилин він ляже поруч. Три роки вона спала сама і хотіла так само щоб було і надалі. Хай це всього-на-всього гра. Але для неї це щось більше, вона ніби переступає ту межу, яку встановила для себе після того… випадку. Вона ніби залишає позаду минуле, ніби відпускає його і починає рухатися далі. Переступає через біль, образи, через розчарування. І хай це відбулося ось так зненацька, але це допомагає долати сум і Єва це починала визвати… Вона заснула так і не дочекавшись коли поверниться Денис.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оманливий рай, Світлана Литвиненко», після закриття браузера.