Читати книгу - "Заборонене кохання: я тебе знищу, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Ні, це все було маячнею. Все, що відбувається, просто не могло бути правдою! Стиснувши в кулаці цю цидулку, я уявляла, як впивалася в обличчя цього нахаби. Намагаючись хоч якось заспокоїтися, я підійшла до вікна й подивилась у гущавину лісу. Звідси відкривався приголомшливий, але, в той самий час, страшний вигляд.   

Чому мене привезли саме у такий віддалений будинок? Цей чоловік спочатку хотів замкнути мене тут? Чи є тут сусіди, якщо так, то де вони? Чому хтось захотів жити в такій глушині? А найголовніше: що значила його записка?   

Саме до неї в мене було найбільше запитань. Практично до кожного речення, кожної фрази або навіть кожного слова.   

Думки плуталися у голові в пошуках відповіді. Зараз найголовнішим було прийти в себе, тому мені потрібно було як мінімум випити кави. Голод і відсутність кофеїну робили мене неймовірно дратівливою. Цілодобово працюючи в готелі, проводячи ночі без сну, вирішуючи проблеми інших, я підсіла на каву, погана звичка, від якої я все ще не могла позбутися.   

Спустившись вниз, я в який раз оглянулась на всі боки. За ті кілька годин, що мене тут не було, нічого не змінилося, про себе відзначила я. Хоч на вулиці ще і був день, але завдяки погоді  було похмуро і сіро, будинок занурювався в напівтемряву. На щастя, мене це не лякало, а навпаки, така обстановка навіть більше навіювала думки.   

Зайшовши на кухню, я відчинила дверцята холодильника і злегка усміхнулася -  продуманий покруч, завалив полиці їжею на будь-який смак. Здавалося, тут було все: сири, м'ясо, овочі, фрукти й навіть кілька контейнерів з ресторанною їжею. Морозильна камера була забита всілякими напівфабрикатами в такій кількості, що я почала побоюватися, що мені доведеться просидіти в цьому будинку не тиждень, а як мінімум місяць.   

Я була настільки голодною, що навіть не стала витрачати час на розігрів їжі в мікрохвильовій печі. Зупинивши свій погляд на желе, я з не приховуваним задоволенням уявила, як легко я розмазала його по обличчю свого незнайомця, але, замість цього відкрила пакування і тут же з'їла. Хоч ненадовго, але голод повинен був відступити.   

Я практично відразу знайшла кавоварку і зраділа хоча б тому, що не доведеться довго возитися, оскільки подібний агрегат був в моєму готелі, і я приблизно здогадувалася як ця штука працює. Вирішивши, що мене може врятувати тільки подвійний еспресо, я зробила всі необхідні маніпуляції. Вже через пару хвилин аромат кави заповнив кухню і мій живіт знову злегка забурчав, все ж цілий день без їжі давав про себе знати, а порція маленького желе нічого суттєво не змінила.   

Знову відкривши холодильник, я взяла готовий сендвіч з шинкою і попрямувала до кухонного куточка для того, щоб забрати чашку ароматного напою.Поставивши чашку на стіл, я сіла в крісло і вже облизнула губи від передчуття хоч чогось їстівного. Відчула, що нормально сидіти мені заважала якась річ. Щось боляче впивалося в праве стегно. Після того як я завела руку за спину і почала шукати причину свого дискомфорту, я намацала дещо прямокутної форми. Діставши це з-за подушки, я відклала сендвіч і почала з цікавістю  роздивлятися цей предмет. В моїх руках опинився металевий предмет золотого кольору, дуже важкий і матовий. Провівши пальчиками по його ребру, я відчула різьблення і зрозуміла, що він ще й відкривається. Я з цікавістю потягнула на себе мініатюрну кришечку і відразу зрозуміла, що це запальничка.   

Ця річ була, безумовно, дуже дорога та статусна. Не встигла я провести по коліщатку пальцем, як тут же загорівся вогонь, а перед моїми очима одразу виникла картина п'ятирічної давності...