Читати книгу - "Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Потім, через три години, ельф таки проспався, а може влите в нього зілля вплинуло, але він згадав куди і навіщо його посилала дочка, і навіть зумів розповісти про варіанти, в одному з яких фігурував швидкісний вовк.
Аллочка про героїчне завдання висловилася від щирого серця, навіть згадала кілька тих слів, які не хотіло перекладати заклинання Дженні. І розбила другу чашку об стіну, дуже добре плями з кавової гущі вписувалися в обстановку дешевого готелю. І потупала трохи ногами… Ну, чи не трохи, раз сусіди знизу стали чимось стукати по стелі. І пообіцяла одружити правителя Дубрав на болотяній кікіморі, на що водяний, котрий перечікував істерику дружини в наповненій водою ванні, схвально булькнув. Мабуть, він мав незаміжню родичку.
А Аркалель тим часом примудрився задрімати. Довелося дочці знову його трясти і плескати по щоках, а потім заявляти:
— Ми ловитимемо вовка!
— Навіщо? — ввічливо запитав ельф, який спросоння прийняв рідну дочку за дружину, давно з'їдену якимось чудовиськом. — В тебе є шуба з песця. Ледве її купив.
— Яка ще шуба? — обурилася Аллочка і струснула тата ще раз. — Ми ловитимемо їздового вовка! Якщо є спосіб прискорити процес пошуків клятих яблук, ми його прискоримо!
Висловившись, вона відпустила комір татової сорочки, і ельф благополучно плюхнувся на підлогу, клюнувши носом витертий килимок.
А ельфійка набула гордовитого вигляду, помилувалася собою в каламутному дзеркалі і сказала:
— Я все подолаю та виправлю свою долю. А потім все одно знайду своє кохання!
Водяний знову схвально булькнув. Дівчата, які говорять про кохання з таким пафосом, йому завжди подобалися. Вони, бувало, так гарно з мосту стрибали. А потім з того ж мосту летіли кавалери, одні рятувати, інші тонути, дивлячись у що були одягнені.
А Аркалель, зайнятий обмацуванням постраждалого носа, так і не згадав про інструкції, що лежать у кишені куртки. Тому пошуки вовка люба дочка почала не так і не там. Але вона, на щастя для безглуздого батька, про це навіть не здогадувалася.
— Значить, нам потрібний кінь та перехрестя, — задумливо сказала ельфійка.
Перспективне перехрестя якраз красувалося за вікном. Щоправда, коней в окрузі не спостерігалося, у цьому світі люди чомусь воліли їздити на оленях, манерно тримаючись за роги. Але коні були у світі ковбоїв, розбійників та салунів. Головне змусити вперту худобу пройти крізь портал і справа в капелюсі. Можливо, навіть у ковбойському.
***
Слова у дочки ельфійського народу Аладріель рідко розходилися зі справою, через що вона найчастіше страждала. Ось і зараз, залишивши тата під опікою жаби, ельфійка створила портал і вирушила вчиняти злочин в одне маленьке, запилене містечко, що знаходиться в іншому світі.
Конокрадством Аллочці досі займатися не доводилося, тому досвід для неї був новий і по-своєму цікавий. Вона тихенько підкралася до будинку, біля якого був прив'язаний симпатичний чорний кінь, із білою стрілкою на носі. Оглянула місцевість, наскільки могла, і переконалася, що нікого поряд немає, а безладний спів і крики долинають із салуна, що знаходиться набагато правіше.
Загалом ельфійці щастило, вона в це щиро вірила. Красти коня вночі вона б не ризикнула, спробуй того коня ще роздивись, та й охороняють коней ночами. Красти коней вдень — взагалі божевілля. Зате ось так, у сутінках, коли з одного боку начебто все добре видно, а з іншого — тіні крадуть рух і ховають обличчя, коней красти і треба. Зараз Аллочка в цьому була впевнена.
— Гарний кінь, — прошепотіла вона, простягаючи своїй майбутньої власності припасене яблуко.
Гарний кінь підношення прийняв прихильно. Дозволив погладити себе по носі і навіть не заперечував, коли дівчина його відв'язала і підійшла до сідла.
— Найкращий кінь на світі, — захоплено бурмотіла Аллочка, посмикавши сідло.
А то бувають жартівники — послаблять попругу і з реготом спостерігають, як конокради, разом із сідлом, сповзають коневі під черево.
— Найдобріший кінь. Зараз я на тобі покатаюся.
— Красуня хоче покататися на моєму жеребці?
Оксамитовий чоловічий голос пролунав зовсім поряд і настільки несподівано, що ельфійка мало не шарахнулася від коня. Та й слова, сказані цим голосом, були багатозначними і явно натякали на щось непристойне, через що в Аллочки почервоніли вуха.
Незважаючи на це, дівчина гордо підвела голову і обернулася.
Він стояв, спершись плечем на стовп, що тримав навіс для коней. Обличчя чоловіка Аллочка розглянути не змогла, його затіняв капелюх. Зате постать у нього була якраз у її смаку. А ще ця розслаблена поза. І голос. І…
Ельфійка похитала головою, проганяючи ману. Не до того зараз.
— То що, покатаєшся? — буквально промуркотів чоловік і плавно перетік від стовпа на крок ближче до конокрадки-початківця.
— Я одружена, — нервово відповіла Аллочка, намацуючи амулет для аварійного відкриття порталу.
— І чоловік відпустив таку красуню гуляти ввечері наодинці? Хіба він не знає, що в цьому місті з пристойною жінкою може статися всяке?
— Він і про це місто не знає, — впевнено відповіла ельфійка і спритно застрибнула в сідло. — Ви вибачте, але мені дуже потрібний кінь, щоб заманити їздового вовка. Я потім його поверну. Мабуть. Або іншого віддам.
Після згадки чоловіка їй різко стало незатишно і зв'язуюче заклинання потягло до нього щосили, нагадуючи, що відлучитися від своєї другої половинки вона може або недалеко, або ненадовго.
— Яка погана дівчинка, — своїм голосом, що пробирав до кісток, сказав чоловік, котрий встиг підійти впритул, і поклав гарячу долоню Аллочці на коліно.
Далі все сталося само собою. Штовхнула вітром незнайомця ельфійка щосили. Причому в обличчя. Чоловік похитнувся і прибрав долоню. Аллочка жбурнула перед мордою коня амулет і закричала:
— Но, худоба!
І кінь слухняно рвонув уперед, проскочив портал, витріщивши в жаху очі, і мало не втратив хвоста, коли прохід різко і несподівано захлопнувся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бар "На перехресті", Тетяна Гуркало», після закриття браузера.