Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

— Якщо ти хвилюєшся за землю, то тобі доведеться домовлятися з моєю мачухою або Евеліною, кому вона там дістанеться, — вимовляю, ледве впоравшись із диханням. Мені просто здалося, чоловік явно не збирався цілувати мене. Дурні фантазії. — Я більше тобі не потрібна.

— Ходімо в зал, Еліно, — просить, нічого не заперечуючи, але й не підтверджуючи. — Я поговорю з кількома людьми, і ми поїдемо додому. Можеш не хвилюватися, твою сестру я запрошувати не буду.

Мені вдається опанувати себе, скинути ману від близькості Даміра. Ми повертаємося в галасливе приміщення, але поговорити з друзями батька не виходить. Оголошують початок аукціону, нас запрошують до іншої зали.

— Це надовго? — запитую в чоловіка, слідую за ним. — Я не думала, що вечір затягнеться. Ти обіцяв швидко з усіма поговорити.

— Я б виконав обіцянку, якби ти не фліртувала з усіма підряд, — зло цідить він, при цьому чарівна усмішка не сходить із його обличчя. — Ти чомусь любиш з усіх гостей обирати саме чоловіків.

— Серйозно? Ти мені будеш говорити про недоречний вибір і флірт?

— Тобі є що сказати?

Хитаю головою. По-перше, не в присутності натовпу сторонніх людей влаштовувати скандал. А по-друге, що я скажу? Не спи з моєю сестрою, бо мені хочеться тебе втопити? Тому що я повірила в щось більше між нами, а ти незрозуміло чим займався з Евеліною у своєму кабінеті?

Шумно видихаю, затримуючи дихання, поки легені не починає поколювати. Коли мене вже відпустить? Що потрібно зробити такого, щоб залатати пробоїну в грудях?

Адже Дамір нічого мені не обіцяв, якщо чесно. Він від самого початку сказав, що я йому не подобаюся. Після… Та близькість, що була між нами… Адже вона нічого не змінила, не було певного статусу. Напевно, Алієв буває таким чарівним з усіма, для нього наш зв’язок нічого не значив.

Я обіцяю собі, що якщо ця тема спливе ще раз, то я йому висловлю все своє невдоволення. І за Евеліну, і за інші ночі, які він проводив не вдома. Раніше я, чомусь, намагалася із цим змиритися. Ми були просто пов’язані зобов’язанням, але нічого одне одному не обіцяли. Але більше сил не залишилося. Я не хочу все життя бути просто гарною дружиною Даміра, яку можна вивести в люди, а після поїхати до іншої.

— Сюди, — чоловік вказує на вільні місця в останньому ряду. — Немає потреби сідати ближче. Чи ти щось пригледіла?

— Ні.

Мені не потрібно, щоб Алієв підкуповував мене подарунками. З одного боку, їх можна продати та забезпечити малюка. Але з іншого, це дасть Даміру привід думати, що я погоджуюся на його умови.

Ми займаємо стільці біля проходу. У залі гарне освітлення, щоб можна було роздивитися лоти краще. Але я дивлюся на Евеліну, яка сидить біля самої сцени. Жваво розмовляє з якимось молодим чоловіком, не помічає моєї уваги.

Може, я сама себе накрутила? І їхня з Даміром спільна поява нічого не означала? Адже якби чоловік дорвався до своєї триклятої дівчини-мрії, то розлучився б зі мною?

Чи репутація навіть у цьому випадку важливіша?

Оголошують перший лот, якусь прикрасу. Стартова ціна — захмарна і явно завищена. Але нікого це не бентежить, усі піддаються атмосфері аукціону й суперництва, прикриваючись благодійністю.

Колись батько брав мене на такий захід, але я не зрозуміла сенсу. Якщо ти хочеш допомогти комусь — це можна зробити напряму, не купуючи речі, які насправді стільки не коштують. Проте це чудовий спосіб покрасуватися перед іншими.

Я майже не звертаю уваги на те, що відбувається. Чиїсь квіткові парфуми забивають рецептори, викликаючи запаморочення. Як можна такими користуватися, коли йдеш у місце, де повно людей?

Ковтаю. І ще раз. Стає тільки гірше. Мені потрібно робити глибокі вдихи, щоб заспокоїтися. Але так ще більше втягую дратівливий аромат. Буде занадто підозріло, якщо я зараз піду?

— Тихіше, — шепоче Дамір, стискаючи моє коліно. Від хвилювання я почала постукувати п’ятою об підлогу, навіть не помітила. — Усе добре, Еліно? Тобі знову погано?

— Ні, я… — чоловік погладжує мою ногу, концентруюся на тому, наскільки в нього гаряча шкіра. — Я втомилася, не виспалася. Займалася всю ніч, думала відпочити ввечері, але подзвонив ти.

— Пів години аукціон, і ще пів години на розмови. Витримаєш?

— Я спробую. Але в неділю в мене виліт до Англії.

Ненав’язливо висуваю свою умову, уважно стежачи за реакцією Алієва. Він не відповідав прямо на моє бажання поїхати, але мені важливо розуміти, чи будуть у нас знову проблеми.

Боже, коли я навчалася в школі-інтернаті для дівчаток, то подруги тікали з уроків на побачення до хлопчиків. А я тепер намагаюся втекти від чоловіка, щоб вирушити на навчання.

Дамір киває, я розслабляюся.

Хоч про щось у нас вийшло домовитися.

Це допомагає мені висидіти весь аукціон, час пролітає в одну мить. Дамір робить кілька ставок, але активно не бере участі. Його долоня так і залишається на моїй нозі.

Коли все закінчується, Алієв одразу ж перехоплює Леоніда, не гаючи часу. Ми кілька хвилин говоримо ні про що для пристойності, але потім Дамір змінює тему на справи мого батька. Чоловіки відходять убік, я залишаюся чекати біля виходу.