Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Чужі таємниці

До цілителя Ярослав так і не потрапив.

Спочатку його понесло в жіноче крило до Ладане. Вирішив першим повідомити дівчині радісну звістку, а довелося вчитися втішати. Ладане гірко плакала над зім'ятим папірцем. Шляхом довгих і завзятих розпитувань вдалося з'ясувати, що в Ладане, ось дивина яка, виявляється, був наречений. А в папірці, перш ніж дівчина омила її сльозами, було повідомлення про те, що він в односторонньому порядку розриває заручини.

— Дурень, — невідомо чому зрадів Ярослав. Проти наречених він нічого не мав, що таке заручини знав невиразно, чим йому не сподобалося це слово, збагнути не міг, а Ладане начебто взагалі ні до чого. Маячний стан.

— Ти не розумієш, — сумно схлипнула дівчина, обіймаючи свій папірець. — Він із Старшого Дому. Він такий славний. Він не винен. Його батько змусив, його батькові не потрібна невістка-невдаха, навіть якщо за посаг їй дають половину її Будинку. Він змушує його одружитися з іншою.

— Щоб породу не псувати? — поцікавився Ярослав. Заручини у нього завзято асоціювалися з аристократами, аристократи з породою, порода з собаками, а собаки зі слинявою, цеглою прибитою мордою і довгим рожевим язиком. Наречений в уяві був жахливою поміссю пуделя та сенбернара.

Ладане тільки кивнула.

— Він пошкодує, — сказав Ярослав і спробував чарівно посміхнутися, забувши про нестачу зубів і загальний стан власної фізіономії.

— Не пошкодує. Кому я така потрібна, — переключилася від виправдання вчинків свого невідомого нареченого на самокритику Ладане. Сині очі наповнювалися сльозами.

Ярослав мимоволі втискав голову в плечі. Найбільше у світі він боявся ридаючих дівчат. Він навіть від сестри вважав за краще тікати за першої ознаки сліз. Не подобався йому дивний стан, коли без будь-яких підстав відчуваєш себе в чомусь винним.

— Пошкодує, — сказав, сяючи награним оптимізмом. — Нікуди не дінеться. Він мав шанс придбати у свій Будинок творця, а він його профукав. Сподіваюся, ти не піддасися на вмовляння знову стати нареченою славного хлопця, коли його тато зрозуміє, що ти зовсім не невдаха. Дорослий хлопець, який беззаперечно виконує всі вказівки батька, не найкраща кандидатура на роль чоловіка. Мало що від нього батько вимагатиме наступного разу,— отак і стають психологами. Спочатку намагаєшся заспокоїти когось одного, а потім помічаєш, що тобі в жилетку вся вулиця плачеться, а ти не можеш згадати імена своїх пацієнтів і проклинаєш секретарку, котра кудись поділася.

— Хто творець?! — заволала Тамі, яка звідкись з'явилася.

— Вона, — Ярослав тицьнув пальцем у плече замовклої дівчини, поколупався у вусі і знову спробував зобразити усмішку.

— Ой, це що? — правильно відреагувала на усмішку Тамі. — Хто тебе так?

Ладане теж здивовано подивилася на обличчя Ярослава і перестала схлипувати. Обличчя вражало і демонструвало своїм виглядом, що може бути й гірше.

— Ви все одно не повірите, — щиро попередив Ярослав.

— Тобі треба до цілителя, — безапеляційно сказала Ладане, переходячи з жалю до себе до повчального тону.

— Так, мені казали, зараз піду. Ти головне не переймайся, на світі сила-силенна хлопців і когось із них найменше цікавитиме твоя спадщина, чистота крові і дар.

Ладане слабо посміхнулася, а Ярослав вирішив, що його місія з втішання успішно виконана і настав час забрати звідси ноги. Він і так відчував себе героєм, досі йому не вдавалося втішати дівчат. Вони чомусь ще більше засмучувалися і починали ридати вголос.

До цілителя хлопець знову не дійшов. Невідома сила потягла його в кімнату до Кіого, що трапилась  по дорозі.

Насамперед Кіого поставив популярне останнім часом питання:

— Хто тебе так?

Ярослав дав стандартну відповідь:

— Ти все одно не повіриш.

А потім його потягнуло на філософію на тему про везіння-невдачу. Кіого слухав мовчки, і сперечатися не збирався. Він з розчуленням розглядав синці та припухлості на обличчі Ярослава, загадково посміхався, постукував пальцями по стіні і часом підморгував своєму відображенню у дзеркалі. Загалом, поводився дещо дивно і не дуже адекватно ситуації.

— З тобою все гаразд? — спитав Ярослав, вирішивши тимчасово відкласти міркування про підвиди невдачі. Нікуди ці підвиди не подінуться. Здоровий розум приятеля важливіше.

— Тобі треба сходити до Ладане.

Кіого розплився в посмішці і почав нагадувати змія-спокусника. Щось він задумав. Життєрадісний такий.

— Навіщо? — з підозрою спитав Ярослав. Про те, що він уже сходив, хлопець вирішив поки що не говорити. Мало яка ідея відвідала вітряну голову місцевого секс-символу. І мало як він відреагує на те, що хтось почав діяти, не врахувавши його плани.

— Вона тебе пожаліє, — замріяно сказав Кіого. Мабуть, згадав, як його хтось жалів.

— Ага, і за ручку відведе до цілителя, — згодився Ярослав. — Ти що задумав?

— Я?! — очі Кіого спробували стати круглими.

— Ти. Не намагайся мені брехати. З недавнього часу я відчуваю, коли мені нахабно брешуть.

— А якщо не нахабно? — зацікавився Кіого.

— А якщо у морду? — у тон йому відповів Ярослав. — Щоб мені цілителя шукати було не нудно. З тобою буде веселіше. Ідуть два таких потерпілих, «ау!» кричать. Розвага.

Кіого уявив цю картину, зітхнув і почав каятися:

— Ти їй подобаєшся. У сенсі, Ладане подобаєшся. Не те щоб сильно, але Арро їй подобається ще менше, а вона переконала саму себе, що шалено його кохає. Тепер страждає. Ти маєш її відволікти.

— Я?! Ти з глузду з'їхав?! І хто такий Арро?

— Наречений Ладане, колишній. Я днями по великому секрету розповів секретарю його татуся про нашу спільну пра-пра-прабабку з диких степів світу Шкатулка і про те, що крапелька її крові заважає Ладане нормально сплітати нитки. Він мене дуже жалів і Ладане жалів. Лист надіслали вранці.

— Лист?

— Так. Повідомили про неможливість шлюбу. Не треба так на мене дивитися. Я не міг дозволити єдиному дівчиську нашого великого сімейства пов'язати своє життя з такою сволотою як Арро. Спадкоємець. У його татака було вже сім дружин, і жодна з них не прожила у щасливому шлюбі більше п'яти років. Розлучення у цій родині, як ти маєш розуміти, неможливі. Арро ще гірше. У нього померли коханки, майже одночасно. Дивно так померли. Одна за два тижні після народження доньки, нібито від тяжкості пологів. Друга несподівано отруїлася. Третя кинулася тікати і пропала. Можливо, також не пережила розлуки. Дивно, правда?