Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— Традиція, — розуміє Ярослав, спробувавши зобразити посмішку. — Напевно, вони були дуже вдячні, що з них так довго знущалися. Прямо на все життя вдячні. Приходили, у ніжки кланялися, подарунки тягли, оди складали, поеми та іншу лірику.

Табаді хмикнув.

— У нас творець з'явився! — захоплено закричав у коридорі веселий студентський голос.

— Хто? — розгублено спитала білявка, прижата до плеча Ярослава.

— Ладане Ран, — відповів Табаді. — І ось цей хлопчик теж, — показав підборіддям на Ярослава.

— Мене ви одразу помітили, — сказав Ярослав, усе ще маючи намір посваритися. Спокій магістра дратував найбільше.

— Важко не помітити людину, яка не вміє бачити основу і при цьому легко перебудовує чужі плетіння, навіть не розуміючи, що воно таке, — ще одна світла посмішка.

— Гад, — сказав Ярослав.

— Можливо, — не став сперечатися Табаді і почав умовляти присутніх розійтися і зайнятися своїми, безперечно, важливими справами. Його неохоче, але послухалися.