Читати книгу - "Стосунки на годину і більше"

Благодійний вечір проходить в холлі готелю неподалік філармонії. Ми йдемо туди пішки. Одразу біля дверей до нас підходить високий симпатичний брюнет у чорному смокінгу та з таким же пишним білим букетом білих троянд, який був і в Кирила. Не важко здогадатися, що то по Вікторію. Чоловік обіймає дівчину та вручає її квіти. Вікторія так нахвалює той букет, ніби то не в неї вже є один такий самий від Кирила. Ми всі деякий час мовчечки спостерігаємо за парою. Я помічаю, що разом вони виглядають гармонійно, але я б не сказала, що як закохані. Між ними не відчувається ніякого зв’язку, навпаки, відчуття ніби кожен з них сам по собі, та Вікторія вперто намагається показати картинку щасливих стосунків. Розумію, що Кирило робить так само, але прикидається набагато гірше ніж дівчина. Ми скоріше виглядаємо як брат і сестра, ніж як пара. Він постійно дивиться на Вікторію і забуває про мене, а коли згадує, то поводить себе неприродно. 

Чоловік Вікторії вітається з Борисом дружніми обіймами. Відчувається, що вони давно знають одне одного і мають про що поговорити. Коли приходить черга до Кирила, то обійми стають стриманішими, але обидва намагаються вдавати ніби між ними все добре.

—  Познайомиш зі своєю красунею чи боїшся, щоб я не вкрав? —  двозначно запитує чоловік киваючи в мою сторону. 

Кирилу не подобаються його слова, бо всі прекрасно розуміють підтекст, але він не реагує на провокацію, присуває мене ближче до себе, обіймає за талію та знайомить. 

—  Це Лео, моя дівчина, а це Артем мій … — зробивши невелику паузу Кирило таки видавив з себе.  —  давній «друг». 

— Дуже приємно Лео, —  усміхається Артем і проходиться по мені зухвалим поглядом. 

Може я не дуже розбираюся в одружених чоловіках, але впевнена, що так як він глянув на мене, точно не дивляться на чужих дівчат. Артем мені не сподобався і цим все сказано. 

Ми з Кирилом затримуємося на вечорі ще на пів години максимум. Він робить благодійну пожертву для купівлі обладнання в новозбудовану лікарню, вітається з декількома знайомими і на цьому наш вечір закінчується. Прощаємося з усіма посилаючись на термінові справи і виходимо з готелю.

—   Я відвезу тебе до дому,  —  не питає мене, а стверджує Кирило і крокує в бік своєї автівки. Я йду за ним. Не заперечую, бо сильно втомилася за сьогодні. Все, що мені зараз хочеться —  це зустрітися віч на віч зі своєю подушкою і солодко заснути.

—   Це був жахливий вечір і ти зовсім не вмієш прикидатися хлопцем у якого стосунки, —  намагаюся завести розмову з Кирилом. —  Ніхто не повірив, що ми пара, бо все між нам виглядало штучно. 

—   Мене не цікавить твоя думка. Але ти ж всеодно не замовкнеш! —  дратується Кирило.

— Ні, не замовкну, бо хто як не я скаже тобі правду.

— Борис ще скаже і його правду я б охочіше послухав, — каже Кирило.

— О, Борис класний! Він мені сподобався. Дивуюся як він тебе витримує такого похмурого і постійно всім незадоволеного.

Кирило сідає в автівку і навіть не думає відкривати для мене дверцята. Але мені не вперше. Сама все зроблю.

— У Бориса є дівчина, тож тобі точно нічого не світить з ним, — каже Кирило виїжджаючи з парковки.

— Звісно, що є дівчина. Я ж кажу, що він класний, — відповідаю йому, той ніяк не коментує мої слова, лише мовчки дивиться на дорогу, тому я продовжую. — Ти також сьогодні міг показати своїй колишній, який ти класний. Але не зробив цього. Зате показав, що вона тобі ще й досі не байдужа. Я тільки одного не можу зрозуміти, для чого було пертися мені з тобою в ролі фіктивної дівчини? Ти ж всеодно все зіпсував. 

Кирило різко гальмує і обертається до мене. Він шалено злий, тож я замовкаю, щоб не провокувати його ще більше.

— Слухай, якщо ти хочеш, щоб я визнав, що був не правий, то насолоджуйся миттю — я був НЕ ПРАВИЙ,  —  особливо виділяє Кирило останнє слово. — Ідея зі стосунками була дурною. Ти це хотіла почути? 

— Не зовсім ... Але ти хоча б, визнав свої помилки, а це вже малюсінький плюсик до твого противного характеру, — відверто кажу Кирилу. — Довези мене до дому і я сподіваюся, що на цьому наша співпраця закінчена.