Читати книгу - "Постріл в Опері"

– Так я можу взяти у вас кілька пакетів? – трохи чемніше спитав другий покупець.

– Дякую, – подякувала Катя Премудрій. – У цілому експеримент пройшов вдало. Завтра треба спробувати ще раз.

– Я питала про ваше відьмацьке коріння, – сказала Василиса Андріївна.

– Ах, це… Увечері заскочу до тьоті Тати, – зняла тему Катя. – Це все?

– Вислухайте мене! – проникливо попросила Василиса Премудра. – Я не маю сумнівів, що ви легко відшукаєте в роду відьомську кров. У мене є підстави так думати.

– Чому? – Катя нарешті кинула на неї неуважний погляд.

– Ви неймовірно вродливі.

– Облиште! – скривилася красуня.

– Звісно, краса – не аргумент для Суду. Але ваш родовід – на вашому обличчі. До речі, коли моя Ясна Пані захоче прибрати зморшку на лобі, благаю, не вдавайтеся до засобів сліпих. Прочитайте замовляння…

– Ви виходите за межі пристойності!!!

Катині зведені брови стали схожими на крила.

Ніздрі роздулися. Чорні самовладні очі знищили ту, що насмілилася переступити межі Катиних приватних володінь.

У суспільному житті Катя інколи користувалася своєю красою, як валютою (що, до речі, траплялося не часто). У приватному житті – гордовито зневажала свою надто вродливу зовнішність (а бувало, і ненавиділа її).

Компліменти викликали в Каті нудьгу. Таке притаманне жінкам бажання подобатися не навідувалося до неї у гості. Катя й так усім подобалася. Точніше, не подобалася!

Вона вражала!

І це суцільне враження, що породжувало зрозумілий протест, бунт, партизанський рух і революції, зазвичай завдавало вродливій Каті одне лихо, як в особистому, так і в суспільному житті.

– Невже, – презирливо спитала вона, – я схожа на жінку, що хоче комусь сподобатися?!

Катя поправила діловитий комір-стійку напівчоловічого, дорогого, престижного – зухвало некрасивого костюма. Провела по зализаному назад волоссю. Донедавна вона носила коротку стрижку. Але волосся й нігті Києвиці мали неконтрольовану властивість відростати за п'ять-шість годин. І з волоссям Катя перестала боротися (нігті стригла двічі на день – вранці й увечері!)

– Ви схожі на чистокровну відьму, – раболіпно прошепотіла Василиса Премудра, опускаючи очі. – У XV столітті вас спалили б за вашу красу на вогнищі. Й мали б рацію. Краса українок відома в усьому світі… Але чим пояснити таке скупчення вродливих жінок на одній території? Відповідь проста: у нас не було інквізиції. Відьом спалювали на Заході. В Росії та Україні ставлення до відьом завжди було толерантним. Іноземці самі винищили свій генофонд, тепер їздять за дружинами до нас. Але ви, ви, Катерино Михайлівно…

Висока, довгоброва, дивовижна Катя протяжно зітхнула.

– Послухайте, саме врода – не доказ, навіщо про неї говорити? – присікла вона розпочату на її честь оду. – І якщо ви прийшли сюди для того, щоб сказати, що я красива, наче відьма, ви даремно гаєте час.

– Якщо половина київських відьом за вас Трьох, то лише тому, що ви така вродлива! – схвильовано заперечила їй Василиса Андріївна. – Вони бачили вас на Купалу. Вони вірять у вас! У вас, Катерино Михайлівно. Я прийшла до вас, щоб сказати: Києвицею будете ви. Тільки ви. Одна ви. Я не могла сказати цього вчора, у присутності Дар'ї Андріївни й моєї студентки. Але вам слід це знати. І бути готовою до проблем, які неодмінно виникнуть, коли Дар'я Андріївна й Ковальова дізнаються…

– Що їм не бути Києвицями? Чому ви так упевнені в цьому? – спитала Катя.

Запевнення Васі їй не сподобалися – практично тими самими словами про її обраність чорт Килини колись заманив Катю в пастку.

– Я вірю в пророцтво Трьох, – сказала Вася. – Але саме воно, на жаль, і ввело нас усіх в оману. Вас Троє… Хоча мене відразу занепокоїло, що серед вас моя студентка. О, я надто добре її знаю! Ковальова інертна, пасивна, боягузлива, слабка. Вона б не змогла навіть стати гідним істориком. Щоб робити відкриття й доводити їх, потрібні сміливість, азарт, здатність кинути виклик… І на тобі – Києвиця! Зізнаюся, коли я була у Вежі, я підібрала її волосину. Й провела ритуал за допомогою кристала Атран. Він показав: у ній нема ані краплі… ані краплі… Вона сліпа! Варто мені оголосити цей результат на Суді, ніхто більше не заїкнеться про Трьох. Якщо одна з вас сліпа, наче кріт, не може й мови бути ані про тріумвірат, ані про пророцтво. Щодо Дар'ї Андріївни…

Але Дар'я Андріївна Катерину Михайлівну зовсім не цікавила.

Катя відчувала до Маші дивне почуття, близьке до любові.

На відміну від Даші й більшої частини людей у світі, Маша її не дратувала (що, як ви зрозуміли, було досить нечасто). Катя поважала Машу (що бувало ще рідше), поважала за знання, за логіку, за вміння спіймати суть, охарактеризувати, сформулювати й досить органічно сприймала навіть Машину скрупульозність, допитливість, яка змушувала ту виправляти й осаджувати Катю.

Катя й сама була скрупульозно допитливою, сама була логічною й розумною. Катерина завжди підбирала характери людей, що її оточували, як одяг, – щоб не морщило і не тягнуло, не дратувало й не муляло. І Маша, хоч би ким вона стала потім (і навіть якби для Каті вона стала ніким), була її ідеальним одягом – по суті, вона й була Катею, тільки навиворіт…

Але головне, поява Маші вивернула навиворіт і Катю.

І річ була не в тім, що Маша, єдина в усьому світі, не вважала Катю сукою. А в тому, що десь дуже глибоко частина Дображанської сучою не була. Й до цієї частини апелювала Маша, не помічаючи решту… Вона нагадувала їй «ідіота». Улюбленого героя безнадійно далекої Катиної юності, якому люди здивовано прощали правду.

І хоча Дображанська любила «ідіота» тоді, коли, на її переконання, й сама була «ідіоткою», не було нічого протиприродного в тому, що Катя сказала:

– Ідіть геть! Та як ви насмілилися?! Вести розслідування за нашою спиною… Звикли мати її за дурепу, студенточку, звикли дивитися на неї згори вниз і не можете змиритися тепер, що Маша стала вашою начальницею. Так ось, заткніть свої комплекси далі, ніж бачите. Маша – моя!!! Лише спробуйте комусь сказати про ваш жалюгідний кристал! Лише спробуйте бодай щось кавкнути на вашому Суді! Я вас… – Рука Дображанської стислася в кулак.

Васин торс перехилився в поясному поклоні:

– Перепрошую, Ясна Пані, винна! Ви – Києвиця. Я зроблю все, що ви скажете. Але ви мали знати…

– Ви маєте рацію, – пом'якшала Катерина. – Я повинна була знати. Добре, що ви сказали це саме мені. А з чого, власне, складається ваше пророцтво про Трьох?…

– Мамо… – Маша випустила Книгу з рук. Страх поповз по шлунку холодним, лоскотним