на сплату боргу годинник розтяг до чотирьох днів, і мене запізвано до суду. Я помалу зсунувся назад у вчорашній день, тоді в позавчорашній, тоді в минулий тиждень, аж урешті усвідомив, що плентаюсь сам-один як палець десь у позаминулому тижні, а весь світ давно зник з очей далеко попереду. Я відчув, що десь глибоко в душі моїй заворушилась якась потаємна приязнь до мумії фараона в музеї, бажання погомоніти з нею, поділитися одне з одним новинами. Тоді я знову пішов до годинникаря. Той у мене перед очима розібрав годинника до останнього гвинтика і сказав, що в ньому «роздуло цівку» і що на направу потрібно три дні. Після тієї направи годинник став іти добре, але тільки пересічно, так би мовити,– не більше. Півдня він гнав уперед як навіжений і так стугонів, та рипів, та сичав, та чмихав, та порскав, аж я за тим гуком не чув своїх власних думок; і поки він держав той розгін, жоден годинник у цілій країні не міг за ним угнатися. Та другі півдня він усе сповільнював хід і чвалав ледве-ледве, аж поки всі годинники, що їх він повипереджав, знову не наздоганяли його. І кінець кінцем по двадцяти чотирьох годинах він перетинав лінію фінішу точно до хвилини. Загалом він ішов цілком чесно й сумлінно, і ніхто не зміг би сказати, що мій годинник проходить більше чи менше, ніж з нього належиться. Однак пересічна точність – це для годинника чеснота не дуже велика, і я поніс його ще до одного годинникаря. Цей сказав, що в ньому зламалася шпулька. Слава богу, що не гірше щось, відповів я. Сказати правду, я й уявлення не мав, що воно за шпулька, але навіщо ж виставлятися невігласом перед незнайомою людиною. Годинникар полагодив шпульку, але що годинник виграв на цьому, те програв на іншому. Він почав іти, коли йому заманеться: трохи пойде, тоді трохи постоїть. А зупиняючись, щоразу відбивав назад, мов мушкет. Кілька днів я підмощував вати на грудях, та нарешті поніс годинника ще до одного майстра. Той розібрав його вщент і довго крутив той дріб’язок під лупою, тоді сказав, що то якась несправність у спусковому механізмі. Направивши його, майстер знову склав і накрутив годинника. Відтак він почав іти добре, тільки щоразу за десять хвилин до десятої обидві стрілки зчіплювалися, мов складені ножиці, й далі вже крутилися в парі. Ані наймудріший мудрець у світі не міг би добрати, котра ж година на тому годиннику, отож я знову поніс його лагодити. Новий майстер сказав, що в ньому погнулося скло і ходова пружина теж нерівна. Іще він додав, що деякі деталі час уже обсоюзити. Все те він зробив дуже добре, і відтоді годинник мій почав справляти свою службу досить пристойно, хіба час від часу, як пройде він цілком спокійно годин із вісім, щось у ньому всередині раптом сприсало, й він починав дзижчати, наче джміль, а стрілки – крутитися так швидко, що їх годі було розрізнити; вони зливались у суцільне напівпрозоре кружало над циферблатом. Дальші двадцять чотири години годинник пробігав за шість-сім хвилин, а тоді, бемкнувши, зупинявся. З важким серцем пішов я знову до годинникаря. Дивлячись, як він розбирає годинника, я ладнався вчинити йому суворий перехресний допит, бо справа ставала серйозна. Я заплатив за годинника дві сотні доларів, а на всі направи вже пішло, здавалось мені, тисяч зо дві – зо три. Та дивлячись на годинникаря й чекаючи, що він скаже, я зненацька впізнав у ньому давнього знайомого, колишнього пароплавного машиніста, ще й машиніста абиякого. Він уважно оглянув усі деталі, достоту як і інші годинникарі, а тоді так само впевнено оголосив свого вирока. Він сказав:
– Забагато пари дає, треба запобіжну хлипавку попустити!
Я вколошкав його на місці й поховав своїм коштом.
Мій покійний дядько Вільям, бувало, любив приказувати, що добрий кінь доти добрий, поки не поносить хоч раз, а добрий годинник – поки не попаде в руки годинникареві. Іще він часто дивувався – куди воно діваються всі невдахи бляхарі, та зброярі, та шевці, та ковалі, але ніхто ніколи не міг йому того сказати.
1870
ГАНЕБНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ХЛОПЧИКА
Цими днями в Сан-Франціско «заарештовано пристойно вдягненого хлопчика, що йшов до недільної школи; його кинуто в міську в’язницю за те, що він шпурляв камінці у китайців».
Який чудовий коментар до нашого людяного правосуддя! Яка сумна ілюстрація до нашої людської схильності мордувати слабшого! Даремно гадає Сан-Франціско, що таке ставлення до бідолашного хлопчика додає йому честі. Яке виховання здобула ця дитина? Звідки він знав, що кидати в китайця камінням – кепський вчинок? Перш ніж разом із ображеним Сан-Франціско осудити його, вислухаймо свідчення оборони.
Він був «пристойно вдягнений» хлопчик, учень недільної школи,– отже, його батьки, очевидно, інтелігентні й заможні люди, досить зіпсуті для того, щоб щодня читати газети протягом цілого року та радіти, читаючи їх; отже, цей хлопчик мав змогу навчитися добрих справ день у день, не виключаючи й неділі.
З цього джерела він дізнався, що каліфорнійський уряд обкладає незаконним податком золотошукача чужоземця Джона й дозволяє чужоземцеві Патріку15 безплатно промивати золото – певно, тому, що звироднілий монгол не витрачається на віскі, а витончений кельт не може існувати без нього.
З цього джерела він дізнався, що переважна більшість збирачів податку – було б не дуже чемно сказати «всі збирачі» – збирають податок двічі замість одного разу; та що – оскільки вони таким чином обмежують доступ китайців до копалень – такий вчинок усі вітають і вважають надзвичайно дотепним.
З цього джерела він дізнався, що коли білий вкраде жолоб промивати золото (до категорії білих людей залічуються іспанці, мексиканці, португальці, ірландці, гондурасці, перуанці, чілійці і т. д. і т. п.), то його виганяють з табору; коли це зробить китаєць, його вішають.
З цього джерела він дізнався, що в багатьох округах просторого тихоокеанського узбережжя настільки сильна в серцях народу дика, вроджена любов до справедливості, що, коли виникає якийсь загадковий і таємничий злочин, народ каже: «Нехай вчиниться по справедливості, а там хай і небо завалиться»,– і відразу ж китайця вішають.
З цього джерела він дізнався, що, як показує вивчення половини щоденної «хроніки», поліція Сан-Франціско або спить, або ж вимерла,– друга ж половина газет
