Читати книгу - "Суема, Анатолій Дніпров"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Тільки, будь ласка, не пошкодьте їх. Мені важливо подивитися, що це за вид, який він. Я певен, що це теж одноклітинна істота, але ж яких колосальних розмірів! До речі, можливо, пощастить зробити фотографічний знімок. Ось вам кювета. Коли її зловите, кидайте сюди.
Я засукав рукави і почав повільно нишпорити лопаткою в густій масі. Довго нічого не міг намацати, доки, врешті, не торкнувся чогось пругкого й важкого на дні. Тварина одразу шарпнулася вбік, і мені довелося починати пошуки знову. Що частіше створіння відпливало від мене, то з більшою люттю я намагався його спіймати. І ось якось, коли тварина підскочила до самої поверхні, я підхопив її і високо підняв у повітря.
Те, що лежало на пласкій алюмінієвій лопатці, раптом роздулося в усі боки, засичало, і просто з чорної драглистої маси до мого обличчя полізла брунатна труба, жовтогаряча зсередини.
— Кидайте її в кювету! — закричав Брайнін. — Мерщій!
З несподіванки я витягнув руку з лопаткою, не знаючи, що маю робити. Тварюка тим часом роздулася, мов великий гумовий м’яч, а труба, що сичала, перетворилась на широке жерло, яке раптом зігнулося і присмокталось до моєї руки.
Я не відчув болю, а тільки огидний холодний дотик і потім ще таке відчуття, наче мені на руку поставили банку, що дуже сильно всмоктувала мою шкіру. Мене враз чимось обпекло, і я з огидою жбурнув від себе створіння.
— Що ви наробили! — закричав Брайнін. — Треба ж було покласти її в кювету!
Тремтячи від жаху, я дивився, як від моєї руки відпадали клапті густих драглів. Збоку, біля самої стінки, корчилося в конвульсіях тіло величезної бактерії, котра не мала тепер органу живлення. Брайнін намагався руками перекласти рештки в кювету, та кожного разу, як тільки він наближався до бридкого створіння, воно з посвистом роздувалось і випльовувало чорну їдку слину.
Потім агонія припинилась, первісний хижак розпластався на всі боки і став розтікатися по підлозі, мов чорне густе чорнило…
— Всьому кінець… — сказав академік Брайнін.
— Може, у ванні ще щось лишилося?
Він почав водити лопаткою в усі боки, але даремно.
— Це був останній, — мовив він. — А шкода. Завтра з’їдуться мої співробітники, і я нічого їм не зможу показати. Як дивно все вийшло.
Розтираючи обпечене місце на руці, я намагався заспокоїти старого:
— Нічого. Тепер ви знаєте, як синтезувати цих тварюк. В усякому разі, ви навчилися керувати фактором часу. Три тижні замість мільйонів років — це не так уже й погано.
Він знехотя усміхнувся й зауважив:
— Це так. Але ви розумієте, що може статися. Адже коли я кидав у ванну різні хімічні речовини, я їх не зважував точно, я навіть не пам’ятаю, що я сюди кидав. А що коли вдруге дослід не вийде?
— Обов’язково вийде, — сказав я. — Адже природа, “кидаючи” в світовий океан різноманітні хімічні речовини, теж їх там не зважувала і не знала, що вона робить!
— В цьому є логіка. Що ж, спробую все спочатку.
— І не тільки логіка, а й зовсім нова методика. Я обміркував ваш дослід і дійшов висновку, що він має величезне значення для розвитку всієї науки. Якщо буде змога повторити його, то відкриються зовсім нові шляхи синтезування природних речовин і матеріалів. Для цього треба тільки ретельніше вивчати природні умови, за яких речовини чи організми виникали, і якомога точніше відтворювати їх у лабораторіях.
— І я вас прошу, коли з’являться оті первісні, гарненькі істоти, телефонуйте мені в редакцію, перш ніж почнете одержувати огидних мутантів. Та й взагалі, чи є потреба їх одержувати?
— Аякже! Синтез живого білка й живого організму — це лише початок нового напрямку в біології. А далі треба буде простежити всі етапи еволюції цих істот від нижчих форм до вищих.
— Можливо, так ви дійдете й до іхтіозаврів? — засміявся я.
— Про це варто подумати. Коли можна прискорити процес утворення первісної живої клітини, чому ж не можна прискорити і її еволюцію? Особливо, якщо відомо, що саме її визначає.
— Геологічні епохи за тижні й місяці в лабораторних умовах!
— Саме так!
— Ну, тоді обов’язково телефонуйте мені до редакції. Обіцяєте, Михайле Федоровичу?
— Обіцяю.
І ось тепер я нетерпляче жду телефонного дзвінка від академіка Брайніна.
ПЕРПЕТУУМ МОБІЛЕОповідання-жарт
Винахідник озирнувся на двері, за якими тихенько зникла сива жінка. Потім глянув на вченого й опустив мішок на паркет. На його лиці застигла винувата усмішка. Руки трохи тремтіли, і він довго не міг розв’язати вузол.
— Я вам тут насмічу…
— Дарма, — проказав учений і чемно всміхнувся.
— Ось…
Винахідник поставив на широкий письмовий стіл простенький пристрій. На його червоному обличчі виступив піт.
— Оце вона й є, — пояснив він.
— Ану лишень, покажіть, як вона діє.
В голосі вченого прозвучала глузлива нотка.
— Вона постійно діє.
Полірована ебонітова дошка. Два стояки з нержавіючої сталі. Два бронзових підшипники. В них на крицевій вісі — тендітний скляний диск.
— А де ж двигун? — запитав учений і глянув винахідникові просто в вічі цього разу недовірливо і навіть підозріло.
— Ось…
Безформний мінерал яскраво-зеленого кольору, камінь завбільшки з кулак. І для нього в ебонітовій дошці, під скляним
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Суема, Анатолій Дніпров», після закриття браузера.