Читати книгу - "Межа Фундації"

Він сказав якомога буденніше:

– Янове, – це був перший раз, коли він звернувся до професора так фамільярно, але в цьому разі досвідченість зверталася до недосвідченості, і він дійшов висновку, що потрібно видаватися старшим, – ми тут в абсолютній безпеці. Ми в металевій утробі військового корабля флоту Фундації. Ми не в повному озброєнні, але немає жодного місця в Галактиці, де нас не захистить ім’я Фундації. Навіть якщо нас атакує якийсь божевільний зореліт, ми можемо втекти від нього в одну мить. Запевняю вас, я виявив, що здатен ідеально управляти цим кораблем.

Пелорат сказав:

– Ґо-Ґолане, сама думка про порожнечу…

– Що ж, Термінус оточений цією «порожнечею». Між нами та поверхнею – лише тонкий шар дуже розрідженого повітря, а над нами – порожнеча. Усе, що нам треба зробити, – це пройти крізь цей незначний шар.

– Може, він і незначний, але ми ним дихаємо.

– Тут ми теж дихаємо. Повітря на цьому кораблі чистіше й завжди залишатиметься чистішим, ніж природна атмосфера Термінуса.

– А метеорити?

– А що метеорити?

– Атмосфера захищає нас від метеоритів. І від радіації теж.

Тревіз сказав:

– Гадаю, людство подорожує в космосі вже двадцять тисячоліть…

– Двадцять два. Якщо користуватися Галлблокіанською хронологією, це абсолютно очевидно з огляду на…

– Годі! Ви чули про зіткнення з метеоритами або про смерть від радіації? Нещодавно, я про це. За участі кораблів Фундації?

– Я не дуже стежив за новинами такої тематики, але я історик, мій хлопчику, і…

– Так, в історії такі випадки були, але технології вдосконалюють. Нині немає аж такого великого метеорита, щоб завдати нам шкоди, і здатного наблизитися, перш ніж ми встигнемо вжити необхідних для ухилення заходів. Можливо, нас розчавила б четвірка метеоритів, що рухаються із чотирьох боків, з вершин умовного чотиригранника, але прорахуйте таку можливість, і ви зрозумієте, що швидше помрете від старості трильйон трильйонів разів, ніж матимете хоча б п’ятдесятивідсоткову ймовірність побачити таке цікаве явище.

– Ви маєте на увазі, якби ви тоді сиділи за комп’ютером?

– Ні, – презирливо відповів Тревіз. – Якби я керував комп’ютером, послуговуючись власними відчуттями та реакціями, нас ударили б іще до того, як я зрозумів би, що відбувається. Комп’ютер працює сам, реагуючи в мільйони разів швидше, ніж ви або я. – Він різко простягнув руку. – Янове, дозвольте мені показати, що може робити комп’ютер і яким є космос.

Пелорат витріщився на нього. А потім засміявся.

– Не впевнений, що мені хочеться це знати, Ґолане.

– Звичайно ж, ви не впевнені, Янове, тому що не знаєте, що вас очікує. Ризикнімо! Ходімо! У мою кімнату!

Тревіз тримав співрозмовника за руку, наполовину ведучи, наполовину тягнучи його за собою. Сідаючи за комп’ютер, він сказав:

– Ви колись бачили Галактику, Янове? Дивилися на неї?

– Тобто в небі? – запитав Пелорат.

– Так, звичайно. Де ж іще?

– Бачив. Усі її бачили. Варто лише підняти голову.

– Ви колись вдивлялися в небо темної безхмарної ночі, коли Діаманти за горизонтом?

Діамантами називали ті нечисленні зорі, достатньо блискучі й близькі до Термінуса, щоб із помірною яскравістю світити в його нічному небі. Це була маленька групка, що простягалася вшир не більш ніж на двадцять градусів, і більшу частину ночі вони всі перебували за горизонтом. Окрім цієї групки, була ще невелика кількість тьмяних зірок, ледь помітних для неозброєного ока. А більше й нічого, крім слабкої білизни Галактики, – саме такого неба й варто очікувати, коли живеш у світі на кшталт Термінуса, на самісінькому краю найвіддаленішої галактичної спіралі.

– Думаю, що так, але навіщо вдивлятися? Це звичайна картина.

– Авжеж, звичайна, – сказав Тревіз. – Ось чому її ніхто й не бачить. Навіщо дивитися на те, що завжди перед очима? А тепер ви її побачите, і не з Термінуса, де завжди заважають туман і хмари. Ви побачите Галактику такою, якою вона б ніколи не показалася вам з Термінуса, хоч би як ви вдивлялись у небо і хоч якою б безхмарною і темною була ніч. Як мені б хотілося ніколи раніше не бути в космосі, щоб я, як і ви, міг уперше побачити Галактику в її неприкритій красі.

Він підштовхнув до Пелората крісло.

– Сідайте, Янове. Думаю, це забере небагато часу. Мені ще потрібно звикнути до цього комп’ютера. З того, що я вже відчув, розумію, що зображення голографічне, тож нам не буде потрібен екран. Він встановлює прямий контакт із моїм мозком, але я думаю, що зможу створити об’єктивне зображення, яке побачите й ви. Вимкнете світло? Ні, що за дурниці я кажу. Це зробить комп’ютер. Залишайтеся на місці.

Тревіз установив з’єднання з комп’ютером, тримаючи руки тепло й безпосередньо.

Світло потьмяніло, а тоді повністю згасло; Пелорат заворушився в темряві.

Тревіз сказав:

– Не хвилюйтеся, Янове. Мабуть, мені ще трохи важко управляти комп’ютером, але я почну злегенька й ви маєте зберігати терпіння. Бачите це? Півмісяць?

Він висів перед ними в темряві. Його обриси, спочатку трохи тьмяні та непевні, ставали чіткішими і яскравішими.

У голосі Пелората почувся трепет:

– Оце Термінус? Ми так далеко від нього?

– Так, цей корабель швидко летить.

Зореліт мчав по кривій у нічну тінь від Термінуса, який здавався товстим півмісяцем з яскравого світла. На мить Тревізові захотілося повернути корабель широкою дугою, щоб у всій красі побачити сторону планети, залиту денним світлом, але він стримався.

Пелоратові це, може, і здасться новим, але ж це приручена краса. Є сила-силенна світлин, мап, глобусів. Кожна дитина знає, який на вигляд Термінус. Планета з водою, якої тут більше, ніж на багатьох інших; багата на воду й бідна на мінерали, з розвиненим сільським господарством та кепською важкою промисловістю, але найкраща в Галактиці в тому, що стосується високих технологій та мініатюризації.

Якби він зміг змусити комп’ютер використати мікрохвилі й перетворити їх на видиму модель, вони побачили б кожен з десяти тисяч населених островів Термінуса разом з тим єдиним, який був достатньо великий, щоб вважатися континентом, і ніс на собі Термінус-Сіті і…

Розвернись!

Це була лише думка, вправа з використання власної волі, але краєвид змінився миттєво. Освітлений півмісяць рушив убік і зник з поля зору. Його очі заповнила темрява беззоряного космосу.

Пелорат прокашлявся.

– Мені хотілося б, щоб ви повернулися до Термінуса, мій хлопчику. Таке враження, ніби мене осліпили. – У його голосі відчувалася напруженість.

– Ви не осліпли. Дивіться!

У полі зору з’явилася напівпрозора імла. Вона розширювалася й ставала дедалі яскравішою, аж доки, здавалося, не засвітився весь простір.

Зменшити!

Ще одне зусилля волі – і Галактика