Читати книгу - "Межа Фундації"

Збільшити яскравість!

Вона засвітилася яскравіше, не змінюючи розміру; завдяки тому, що зоряна система, до якої належав Термінус, була розташована над площиною Галактики, її, Галактику, було видно не зовсім збоку. Вона мала вигляд дуже скороченої в ракурсі подвійної спіралі зі звивистими розривами темних туманностей, що мережили світний край з боку Термінуса. Кремова імла ядра – віддаленого та стиснутого відстанню – здавалася дріб’язком.

Пелорат святобливо прошепотів:

– Ви мали рацію. Я ніколи не бачив її такою. Я й не уявляв, що в ній стільки деталей.

– А як би ви уявили? Коли між вами та нею атмосфера, цю зовнішню частину побачити неможливо. Ви навряд би побачили ядро з поверхні Термінуса.

– Як шкода, що ми бачимо її так, майже фронтально.

– Це необов’язково. Комп’ютер може показати її в будь-якій позиції. Мені лише потрібно висловити бажання – можна навіть не вголос.

Змінити координати!

Це зусилля волі аж ніяк не можна було вважати точною командою. Однак зображення Галактики почало повільно змінюватися, його розум спрямовував комп’ютер і змушував його робити те, що він бажав.

Галактика повільно розверталася, і тепер її можна було бачити під прямим кутом до галактичної площини. Вона розгорталася, наче гігантський світний вир із кривими темряви, вузликами яскравого світла й майже безформним полум’ям у центрі.

Пелорат запитав:

– Як може комп’ютер бачити зі свого положення в космосі те, що розташоване, мабуть, більше ніж за п’ятдесят тисяч парсеків звідси? – А потім додав, придушуючи свій шепіт: – Вибачте мені, будь ласка, що я запитую. Я нічого про все це не знаю.

Тревіз відповів:

– Про цей комп’ютер я знаю майже так само мало, як і ви. Але навіть простий комп’ютер може налаштовувати координати й показувати Галактику в будь-якій позиції, починаючи з тієї, яку він вважає за природну, тобто тієї, яку можна бачити з конкретної локації комп’ютера в космосі. Звичайно, він використовує лише ту інформацію, яку може зчитати, тож коли зображення стає ширшим, ми можемо помітити пробіли й розмиті місця. Але зараз…

– Так?

– Ми бачимо чудове зображення. Гадаю, що цей комп’ютер оснащено повною мапою Галактики, тому він може з однаковою легкістю показувати її з будь-якої точки.

– Як це – «повною мапою»?

– У його банках пам’яті, ймовірно, є просторові координати кожної зірки.

– Кожної? – Пелорат здавався враженим.

– Ну, можливо, не всіх трьохсот мільярдів. Але тут точно є дані про зірки, що освітлюють населені планети, і, мабуть, про кожну зірку спектрального класу К і яскравіше. А це означає щонайменше сімдесят п’ять мільярдів.

– Про кожну зірку населеної системи?

– Не закладуся, можливо, і не про кожну. Усе ж таки за часів Гарі Селдона існувало двадцять п’ять мільйонів населених систем – що здається величезною кількістю, але насправді це лише одна зірка з кожних дванадцяти тисяч. А потім, протягом п’яти століть після Селдона, повний крах Імперії не спинив подальшої колонізації. Думаю, він радше сприяв їй. Є ще багато придатних для життя планет, які можна заселити, тож тепер їх може бути й тридцять мільйонів. Можливо, що й не всі з нових планет є в реєстрах Фундації.

– А старі? Вони точно мають там бути, без винятку.

– Гадаю, що так. Звичайно, я не можу цього гарантувати, але я був би здивований, якби якась давно населена система уникла обліку. Чекайте, я вам дещо покажу, якщо мені вдасться добре впоратися з комп’ютером.

Руки Тревіза трохи стиснулися й ніби затонули в комп’ютерних «обіймах». Можливо, у цьому не було потреби; може, йому варто було лише спокійно й мимохідь подумати: «Термінус!»

Він справді про це подумав, і у відповідь на самому краєчкові виру засяяв червоний діамант.

– Це наше сонце, – захоплено сказав він. – Зірка, навколо якої обертається Термінус.

– Ах, – відгукнувся Пелорат тихим тремтливим голосом.

У самісінькому серці Галактики, проте збоку від центральної туманності, у рясному гроні зірок, спалахнула яскраво-жовта цяточка світла. Вона була розташована значно ближче до того краю Галактики, де був Термінус, ніж до іншої сторони.

– А це, – сказав Тревіз, – сонце Трентора.

Почулося інше зітхання, а потім Пелорат запитав:

– Ви впевнені? Про Трентор завжди говорять як про планету, розташовану в центрі Галактики.

– Так і є в певному сенсі. Він розміщений дуже близько до центру – рівно настільки, щоб усе-таки бути придатним для життя. Він ближчий до центру за будь-яку іншу велику населену систему. Фактичний центр Галактики – це чорна діра масою майже в мільйон зірок, вельми гаряче місце. Як нам відомо, у фактичному центрі немає ніякого життя і, можливо, просто не може бути. Трентор розташований у найглибшому підкільці спірального рукава, і повірте мені, якби ви змогли побачити його нічне небо, то подумали б, що він у центрі Галактики. Його оточено надзвичайно рясним скупченням зірок.

– Ви колись були на Тренторі, Ґолане? – запитав Пелорат з явною заздрістю в голосі.

– Узагалі-то ні, але я бачив голографічні зображення його неба.

Тревіз похмуро вдивлявся в Галактику. Під час видатних пошуків Другої Фундації за часів Мула всі гралися з галактичними мапами. Скільки всього написано та зафільмовано на цю тему!

А все тому, що ще на початку Гарі Селдон сказав, що Другу Фундацію буде засновано «на іншому кінці Галактики», назвавши це місце «краєм зірок».

На іншому кінці Галактики! Щойно Тревіз про це подумав, у полі зору постала тонка синя лінія, що простягнулася від Термінуса через чорну діру в центрі Галактики до іншого її краю. Тревіз ледь не підскочив. Він не віддавав команди накреслити лінію, але подумав про неї достатньо чітко, і для комп’ютера цього виявилося досить.

Але, звичайно ж, цей прямолінійний маршрут до протилежного краю Галактики не обов’язково мав указувати на «інший кінець», про який говорив Селдон. Це Аркаді Дарелл (якщо вірити її автобіографії) використала фразу «коло не має кінця» для позначення того, що тепер усі сприймали як істину.

І хоча Тревіз відразу ж спробував придушити цю думку, комп’ютер виявився для нього зашвидким. Синя лінія зникла й змінилася на коло, що акуратно облямовувало Галактику синім і проходило через багряно-червону цятку сонця Термінуса.

Коло не має кінця, і якщо коло починалося на Термінусі, то, шукаючи інший кінець, ми просто повернулися б на Термінус, де й знайшли Другу Фундацію, яка населяла той самий світ, що й Перша.

Але якщо насправді її не знайшли –