Читати книгу - "Метелик"

– Домовлено на дев’яту ранку післязавтра, – попередив мене Сьєрра того самого вечора.

Наступного дня Деґа просить випустити його з лікарні, те саме робить і Фернандес. «Мана» відпливла вранці. Вони сподіваються втекти з таборових камер, я бажаю їм удачі, але своїх планів не змінюю.

Я зустрівся з Ісусом. Це колишній старий каторжник, худий, як тріска, з неймовірно засмаглим обличчям, спотвореним двома жахливими рубцями. Одне око постійно сльозиться, коли він на вас дивиться. Темний тип, недобрий погляд. Він не викликає жодної довіри, пізніше виявиться, що я мав рацію. Ми швидко перемовляємося:

– Я можу підготувати човен для чотирьох, максимум – п’ятьох людей, діжку води, продукти, каву й тютюн; три лопатоподібні весла, порожні мішки з-під борошна, голку та нитки, щоб ти сам зшив вітрило й клівер; компас, сокиру, ніж, п’ять літрів тафії[6] за дві з половиною тисячі франків. Місячні ночі закінчаться через три дні. Отже, якщо ти згоден, через чотири дні я впродовж тижня щоночі чекатиму тебе на річці в каное з одинадцятої вечора до третьої ночі. Щойно настане перша фаза місяця, я більше не чекатиму. Човен стоятиме точно навпроти рогу лікарняної стіни вниз за течією. Тож ідіть уздовж стіни, бо, доки ти не на човні, тобі його не побачити й за два метри.

Я йому не вірю, однак згоджуюся.

– Бабло? – каже Ісус.

– Передам через Сьєрру.

Ми розходимося, не поручкавшись. Фігова домовленість.

О третій годині Шаталь іде в табір, відносить Сьєррі бабло – дві з половиною тисячі франків. Я собі кажу: «Можу це дозволити завдяки Ґалґані, бо тут забагато ризику. Хоч би він не перевів ті дві з половиною тисячі на тафію!»

Клузіо просто сяє: він вірить у себе, у мене і в план. Його тривожить лише одне: араб-вертухай заходить у палату хоч і часто, але не щоночі, причому рідко коли пізно. Ще одна проблема: кого вибрати третім, щоб запропонувати втечу. Є один корсиканець зі злодійської тусовки Ніцци, його звати Б’яджі. На каторзі він з 1929 року, а в палаті посиленого режиму перебуває тому, що вбив одного типа, доки триває розслідування справи. Ми з Клузіо міркуємо, чи варто й коли до нього звернутись, аж до нас підходить вісімнадцятирічний, вродливий, наче дівчина, ефеб. Його звати Матюретт, за вбивство таксиста йому присудили смертний вирок, потім з огляду на вік – сімнадцять років – помилували. Їх було двоє – шістнадцяти й сімнадцяти років, на суді присяжних кожен із цих хлопчаків замість взаємних звинувачень заявляв, що саме він убив таксиста, хоча той отримав усього одну кулю. Така поведінка на процесі викликала до них симпатію у всіх каторжан.

Дуже жіночний Матюретт підходить до наc і манірно просить прикурити. На додачу я дарую йому чотири цигарки й коробку сірників. Він дякує, томно всміхнувшись, і ми його відпускаємо. Раптом Клузіо каже:

– Ми врятовані, Меті. Араб заходитиме стільки, скільки й коли захочемо, він у нас у кишені.

– Тобто?

– Усе просто: ми поговоримо з малим Матюреттом, щоб він закохав араба в себе. Ти ж знаєш: араби люблять молоденьких. Тож спонукати його зайти в камеру для любовного побачення вночі зовсім нескладно. Малий нехай поманіжиться, скаже, що боїться, що їх побачать, з тим, щоб араб зайшов у потрібний нам час.

– Довірся мені.

Я йду до Матюретта, він зустрічає мене з манливою усмішкою. Гадає, що захопив мене своєю першою кокетливою усмішкою. Я одразу пояснюю:

– Ти помиляєшся, іди в туалет.

Він підкоряється, і вже там я все йому пояснюю.

– Якщо ти перекажеш кому бодай слово з того, що зараз почуєш, я тебе прикінчу. Так ось: чи ти міг би зробити так, так і так за гроші? За скільки? Просто як послугу? Чи хочеш іти з нами?

– Я хочу йти з вами, ти не проти?

Ми домовились і поручкались.

Він іде спати, я також, перемовившись кількома словами з Клузіо. О восьмій вечора Матюретт сідає коло вікна. Араба не доводиться кликати, той підходить сам і заводить неголосну розмову. О десятій Матюретт лягає спати. Ми спимо впівока з дев’ятої години. Араб заходить у приміщення й починає обхід, знаходить труп. Стукає у двері, за якийсь час двоє носильників забирають покійного. Ця смерть стане нам у пригоді, виправдавши появу араба в будь-яку пору ночі. Наступного дня за нашою порадою Матюретт – призначає йому побачення об одинадцятій вечора. Вертухай заходить у цей час, проходить коло ліжка хлопця, смикає його за ногу, щоб розбудити, і прямує в туалет. Матюретт – за ним. Минає чверть години, араб виходить з туалету і, не затримуючись, зникає за вхідними дверима. Одразу ж за ним виходить Матюретт і, не кажучи ні слова, лягає спати. Наступного дня те саме, тільки опівночі. Усе, як задумали: араб прийде тоді, коли скаже наш хлопець.

27 листопада 1933 року, підготувавши для зняття дві ніжки від ліжка, які мають послужити кийками, я чекаю о четвертій пополудні записки від Сьєрри. Санітар Шаталь приходить без записки, але каже усно:

– Франсуа Сьєрра сказав, щоб я тобі передав, що Ісус чекає тебе в умовленому місці. Удачі.

О восьмій вечора Матюретт каже арабові:

– Приходь після опівночі, тоді ми зможемо довше побути вдвох.

Араб пообіцяв прийти пізніше. Точно опівночі ми напоготові. Араб заходить чверть на першу, проходить просто до ліжка Матюретта, смикає за ноги й прямує до туалету. За ним прямує Матюретт. Я висмикую ніжку свого ліжка, яка тихо дзенькає, вискочивши з паза. У Клузіо анішелесь. Я маю стати за дверима туалету, а Клузіо – йти до дверей, щоб привернути його увагу. Минає двадцять хвилин, а далі все відбувається дуже швидко. Араб виходить з туалету і, побачивши Клузіо, здивовано запитує:

– Чого це ти стовбичиш посеред кімнати в таку пору? Іди спати.

І в цей момент зазнає сильного удару по потилиці й безгучно падає. Я швидко напинаю його одяг, взуваю його черевики, ми затягуємо араба під ліжко; перед тим, як його туди заштовхнути, я ще раз б’ю його по потилиці. Він своє отримав.

Ніхто з вісімдесяти душ у палаті не ворухнувся. Я швидко прямую до дверей, Клузіо й Матюретт – за мною, обидва в сорочках, я стукаю у двері. Наглядач відчиняє, я націлюю зброю в голову того, хто відчинив. Той, що навпроти, упускає свою рушницю: вочевидь, заснув. Він не встигає відреагувати, я його вирубаю. Мої не закричали; перед тим, як упасти, охоронець Клузіо скрикує: «Ох!» Обидва оглушені